Варшавський договір 1920 року

Варшавський договір та його наслідки

Варшавський договір 1920 року

В період на початку 1920 року під окупацією Польщі знаходились такі українські землі як Західна Волинь, Галичина, Лемківщина, Холмщина, Підляшшя. Польща мала неоднозначне ставлення до України на той час. Думки розділились на двоє: демократи ставилися до України досить вороже , адже побоювались того, що може статися , що держава стане незалежною,та вважали, що Росія менше зло для них ніж Україна, але соціалісти в той же час більше боялися російський імперіалізм, тому мали більшу прихильність до Української Держави, але другі були у меншості.

І у таких умовах був укладений Варшавський договір між Українською народною республікою та польським урядом. Польща бажала розширити свої території, а також не допустити приходу до влади більшовиків на Україні.

В цей час Польща активно готувалася до війни з Росією, а українці щойно повернулися з Зимового походу. Підтримка українського війська була дуже важлива для поляків, тому у варшавському договорі вони пішли на певні поступки для українців, аби розраховувати на їх підтримку.

Підписаний цей договір був такими постатями як Лівицький та Домбовський , центральні постаті Польщі у співпраці з Українською народною республікою.

Про що ж саме йшлося у цьому договорі?

Головні пункти включали у себе:

По перше - Польський уряд визнавав право УНР на незалежне існування в межах Польщі , а також визнавали Директорію та головного Отамана Петлюру, що стали найвищою владою українців.

По друге - чітко розписали та визначили кордони.

По третє - польський уряд не буде укладати шкідливі для УНР угод з іншими країнами.

По четверте - за українцями залишаються їх національно-культурні права.

Також в угоді були укладені аграрні реформи, військова конвенція.

Також особливостями цього договору було те, що ця угода є таємною і не може публікуватися і вступає в силу негайно по підписанню.

Насправді про привілегії тут нема й особливої мови, адже незалежність визнана дуже умовно, адже угода є таємною, неопублікованою, Польщі відійшли Східна Галичина, Холмщина, Західна Волинь, Полісся, Підляшшя. Військова конвенція надала величезну перевагу Польщі, адже тепер згідно з цією конвенцією всі воєнні дії відбувалися лише під командування польських генералів, економічне життя та залізниці також цілком знаходилося під контролем Польщі, введена спільна валюта, а також УНР повинно постачати Польщі та її військовим харчування , коней , волів, худобу.

Причиною підписання Варшавської угоди з боку українців було насамперед бажання не допустити встановлення влади більшовиків та бажання зберегти незалежність Української Народної Республіки (УНР).

Тож зрозуміло що цей варшавський договір викликав велике обурення та незадоволення серед українців, особливо яскраво це проявилося на Галичині, адже цим всі зусилля Галичини по здобуттю незалежності перекреслювались і вона просто відійшла під владу Польщі.

Цей договір не залишив байдужим жодного українця і був сприйнятий як велике нещастя та величезний крок назад для українського народу, тому почалася боротьба та протести з таким рішенням .

Першим кроком була конференція есерів у Празі, де вони оголосили Варшавський договір неправним.І в цій конференції взяли участь Грушевський, Шаповал та Жуковський.

Винниченко також здійснив спробу переконати більшовицький уряд , щоб створити самостійну Україні , але зазнав поразки і був змушений повернутися за кордон ні з чим. Пішов у відставку соціалістичний уряд І. Мазепи. На чолі нового уряду став соціаліст-федераліст В. Прокопович.

Вітиком було надіслано лист  до Москви з декларацією, що договір є та був укладений незаконно, на жаль відповіді так і не дочекалися.

Ставлення до ситуації Петлюри він сам описав так: «Я знаю, що багато з вас не вірить у наш новий союз. Цим я відповім приказкою. „Тату, он чорт лізе в хату",— кричить переляканий син. А батько спокійно відповідає: „Нехай чорт, аби не москаль».

Симон Петлюра вважав Варшавський договір історично вимушеним фактом, необхідною ланкою у політичних і військових подій в Україні. Він підкреслював, що мир з поляками це — прагнення не мати зайвого ворога на західному кордоні.

Це викликало певне відчуття безнадійності серед українського люду .

Тож настав час виконувати умови військової конвенції , тому у травні 1920 року розпочався спільний похід на Україну військам Польщі та УНР. Участь брали дві дивізії УНР- одні під командування Удовиченка пішли на Білорусь, інші - під командування Безручка – на Київ.

Звичайно війська біли підпорядковані польському командуванню.

Шлях цих об’єднаних україно-польських військ через Україну відзначився брутальністю та грабунками населення, знущання, терор .

 А коли вони нарешті підійшли до Києва , більшовики віддали його навіть без бою. За цей час їх недовгого панування у Києві , поляки встигли заарештувати і вивезти багато людей, ці арешти були особливо безцеремонним та жорстоким, священників православних арештовували прямо посеред служби. Що не могло не викликати суспільного обурення.

Але зовсім скоро більшовики повернули Київ назад до своїх володінь зібравши значні сили . Але не могли вони просто так залишити Київ , тому наробили та завдали багато шкоди перед відступом - розстріл арештованих, підпал будинків, підпал архіву, зівання мостів, Ланцюгового мосту.
Згодом українські війська продовжували свою боротьбу з більшовиками, поки поляки відступили та почади шукати шляхи укладення мирного договору з Москвою.
Закінчилося тим, що зазнавши непомірні втрати українське військо напружуючи останні сили вела війну з більшовиками, а Польща таки підписала 1920 року у жовтні перемир’я з Москвою, що фактично анулював Варшавський договір.
Польща визнала УСРР, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся дісталися Польщі, а Східна Волинь — Росії. Доля Галичини остаточно не вирішувалася. Аж 1923 року Рада послів у Парижі ухвалила віддати Галичину Польщі з умовою надати цій території автономних прав, чого Польща не виконала.
Таким чином, Україна знову не змогла втримати свою державність. Вона була черговий раз розчленована на окремі шматки, що опинилися під владою сусідніх держав.