Акт проголошення Української держави 30 червня 1941 року
У цій статті я хочу розповісти про події, які одночасно стали поштовхом вперед для ОУН у справі визволення України та остаточним крахом надій для них у майбутньому.
30 червня 1941 року в місті Львові було проголошено про відновлення незалежної української держави. Це був зухвалий і сміливий прояв бажання народу до свободи від репресій та тиранії радянстького режиму. Це була надія на краще майбутнє. Але надія, на жаль була примарною: Гітлер, почувши про свавілля своїх "українських союзників", відразу наказав знищити ОУН УПА, а Степана Бандеру та його прибічників замкнув у концлагері Заксенгавзен. Потім повернулися Радянські війська і окрестили його ж нацистом, а після війни і ліквідували.
Всі, хто був присутній на цьому акті сподівалися, що їхні тодішні німецькі друзі будуть згодні з цим. Але на жаль, вони забули з ким вони зв'язались. У плани німців не входила незалежна українська держава. Їм це було невигідно. Це показав своїм виступом офіційний представник німецької армії Ганс Кох.
Все, що залишалося ОУН УПА, так це йти та битися з загарбниками за свою батьківщину. Але українські націоналісти мало що могли зробити тоді ще непереможній німецькій армії, тому боротьба розвинулася у вигляді партизнаського руху. Радянська розвідка не знайша ніяких доказів реального співробітництва організації Бандери, тому єдиним виходом для більшовиків було тільки повне винищення організації українських націоналістів і подальше висвітлення Бандерівців, як колабораціоністів.
Багато хто схильний вважати це проявом українського пориву до свободи. Я ж схиляюся до думки, що акт відновлення української держави був якщо не спеціальною операцією з боку Німеччини (Так, така версія також існує), то проявом наївності чи можливо тупості ОУН, які сліпо вірили у те, що країна, яка перемолотила гусеницями танків та чоботами солдатів пів-Європи, яка знищила більше 6 мільйонів чоловік лише за те, що вони євреї, буде виконувати волю купки самовпевнених націоналістів.
Доволі цікавою була думка командувача Поліської Січі, Тараса Бульби-Боровця, про цей акт. Він зазначав, що цей акт не може бути легітимним хоча б через те, що він був проголошений "за плечима чужої армії без згоди політичної влади та держави тієї армії". Також Боровець наголошує, що акт був коментований у світовій публіцистиці, як акт держави-сателіта (союзника) країн Осі, хоча ні де-юре, ні де-факто Україна такою не є.
Роблячи висновки ми отримуємо таку картину: Акт, який був створений ОУН і який проголошував світові і Німеччині про незалежність Української держави, був відторгнутий самою Німеччиною, та розгромлений іншою організацією(Поліська Січ). При цьому Бандеру та його прихильників спочатку протримали у концтабрах німці, а потім по-одному винищили радянські спецслужби.
Таким чином я хочу сказати, що цей акт не міг ніяким чином стати причиною відтворення української держави, хоча і показав усьому світу, що Україна є і її народ буде боротися за свою свободи до скону.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.