Про відсутність науково обґрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльность.

Колишній голова Комісії ЕС Жак Делор підрахував в 1992 р., що за 33 роки свого існування ЕС пережив 5 років криз, 19 років застою і 10 років динамічного розвитку.

  Процеси інтернаціоналізації технологічного процесу виробництва супроводжуються посиленням міжнародної концентрації виробництва, міжнародною кооперацією та спеціалізацією тощо. В сукупності вони є матеріальною основою інтернаціоналізації виробничих відносин (або відносин виробничої власності) і господарського механізму, що, у свою чергу, детермінує процес інтернаціціоналізації соціальних, правових та інших надбудовних відносин.

 Свого часу, найбільшого розвитку ці процеси набули в інтеграції країн Західної Європи, зокрема в утворенні та функціонуванні Європейського економічного співтовариства, або “Спільного ринку” (тепер ці процеси поширилися по всьому світу). Спершу це було обєднання шести країн (ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Голандія та Люксембург), які підписали “Римський договір” 1957 р., що набрав чинності з 1.I.1958. У 1973 р. до них приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, у 1981 р. – Греція, у 1986 р. – Португалія та Іспанія, а у 2004 ще десять країн Східної Європи. У 1991 р. на сесії ЄЕС було підписано угоду між ЄЕС і Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про створення Європейського економічного простору (ЄЕП). До ЄАВТ, яка була створена в 1960 р., увійшли Великобританія, Норвегія, Данія, Австрія, Швейцарія, Португалія.

Згідно з Єдиним Європейським актом 1987 р. і Маастріхтським договором 1991 р. було утворено Європейський Союз. Подали заяви на входження до ЄС Туреччина та інші країни, має намір вступити до цієї організації і Україна.

 Головними органами ЄС є Рада Міністрів (до якої входять представники країн-членів на рівні міністрів і яка наділена законодавчою владою, а її рішення обов’язкові і входять до національного законодавства); Європейська комісія (з осіб, яких призначають уряди національних країн на 5 років), яка виступає із законодавчими ініціативами та сприяє їх втіленню в життя та ін.; Європейський Парламент (до нього прямим голосуванням обирають депутатів, які здійснюють законотворчу діяльність ЄС, Європейського Суду та ін.).

 Колишній голова Комісії ЕС Жак Делор підрахував в 1992 р., що за 33 роки свого існування ЕС пережив 10 років динамічного розвитку, 5 років криз, 19 років застою ( після приєднання в 2004 р. країн Східної Європи розпочався новий цикл криз і застою, на усе це накралась ще й світова криза, усього не прорахуєш і українські  політики мають враховувати це в своїх планах…). За цей час були закладені основи митного союзу (знижені, а відтак скасовані митні збори при провезенні товарів з країни в країну, встановлені єдині тарифи в торгівлі з іншим державами); жителі країн-учасниць мають змогу пересуватися всередині співтовариства без паспортів і віз (лише з національним посвідченням особи), почалося взаємне визнання свідоцтв та дипломів про освіту, громадяни інтегрованих країн мають право на постійне проживання в іншій країні за наявності роботи; проводиться спільна сільськогосподарська політика; майже без перепон компанії цих країн роблять взаємні інвестиції; досягнуто значного прогресу щодо вільного переміщення товарів і послуг, робочої сили і капіталів. Узгоджується єдина податкова і цінова політика тощо, тобто відбувається економічна інтеграція. Так, з 1993 р. будь-який банк-резидент має право на здійснення всіх банківських операцій у будь-якій країні ЄС. У 1999 р. створено Центральний Європейський банк, який разом з центральними банками інших країн ЄС формує єдину Європейську систему центральних банків, а у безготівковий обіг введено єдину валюту євро (у готівковий обіг вона запроваджена в 2003 р.).

 Експерти Комісії ЄС підрахували, що ліквідація торговельних барєрів дає щорічну економію країнам ЄС в сотні мільярдів,; введення єдиної грошової валюти економить десятки мільядів,; ціни на споживчі товари в наслідок посилення конкуренції будуть знижуватися. Для досягнення цього формується єдиний наднаціональний бюджет.

 Крім економічної, ЄС проводить єдину соціальну політику, спрямовану (згідно з офіційними документами) на забезпечення вищого рівня соціальної єдності і унеможливлення експлуатації.

 Але економічна інтеграція супроводжується й значними втратами. У країнах ЄС зросло безробіття, із сільськогосподарського обігу через перевиробництво ще в 2000 р. було вилучено майже 15 млн. га землі, знищується чимало готової сільськогосподарської продукції, в той час як у країна ЄС десятки мільйонів бідних. Але загалом життєвий рівень більшості населення.

 Економічна інтеграція не може не супроводжуватися політичною, юридичною та іншими видами інтеграції. ЄС – це переважно конфедеративний устрій зі значними елементами федерації. Такі органи цієї організації, як Рада та Комісія, наділені правом прийняття юридично обов’язкових для держав – членів цього товариства рішень з багатьох питань. Крім проблем вільного переміщення товарів, послуг, робочої сили та капіталів, керівні органи товариства мають право вирішального голосу (наднаціональне право) у сфері сільськогосподарської, антитрестівської, транспортної політики та у сфері зовнішньої і внутрішньої торгівлі. Згідно з рішенням Маастріхського договору в ЄС запроваджено єдине громадянство. Водночас ці країни не проводять єдиної промислової політики, але органи ЄС мають право регулювати валютні відносини. Тому справедливим є твердження Дж. Піндера (професора інституту міжнародних відносин Великобританії) про те, що “розвиток співтовариства з часу його утворення може розглядатися як поступ до створення федеративної системи”. Якщо інтеграція, на його думку, пошириться й на сферу безпеки, то це співтовариство стане федеративною державою (що ми сьогодні і спостерігаємо…).

 З прийняттям у 1986 р. Єдиного Європейського акта в разі конфлікту національного права і права співтовариста пріоритет надається праву співтовариства. Право співтовариства поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб у країнах. Крім названих, у всіх країнах поступово запроваджується єдина політика в соціальній сфері (хоча не всі європейці відчувають це на собі), в сфері охорони навколишнього середовища, фундаментальних досліджень, регіональна політика. Відбувається поглиблення інтеграції у сфері зовнішньої політики та безпеки.

 У цьому столітті відбуватиметься боротьба двох суперечливих тенденцій. Перша з них – тенденція до утворення моноетнічних держав. Так, за науковими прогнозами, до 100-річчя ООН (заснована у 1949 р.) на планеті зявляться ще майже 100 нових держав. Друга тенденція – створення економічних угрупувань багатьох країн конфедеративного і федеративного типу.

 З підручника Економічна теорія. С.В. Мочерний.

 Кредити дають лише під самоокупні проекти, або на втілення якоїсь геніальної ідеї (до ідей згенероаних на майдані інвестори поставилися з прохолодою), тому нам потрібно продемонструвати здатність самостійно заробляти гроші. Захід надав лише кредит довір Україні (з обіцяними мільярдами складніше, в них теж криза), а ми спромоглися провести дві виборчі компанії і планується початок третьої (з плюсів - ситуація залишається відносно контрольваною). Спостерігаючи за цими процесами частина західних партнерів почала зменшувати і навіть закривати “кредитні лінії довіри”. Кредит довіри зароблений на майдані  теж не вічний і без покращень в соціальній сфері скоро почне танути (до президентських виборів він залишався незмінним, сумарний рейтинг "партій майдану" рівнявся результу отриманому на виборах президента...). Щоб зупинити цей процес потрібно зміщувати акценти з політики на економіку. Нажаль "рівень демократії" - поняття відносне, а інвестори і виборці чекають результатів, які зможуть ”виміряти”...

  Обєктивні причини, що перешкоджають нині входженню України як рівноправного партнера у світове господарство такі. Низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках (навіть товари, на які є попит на зовнішніх ринках часто не відповідають міжнародним стандартам), переважання в експорті України сировинної групи (низька частка машин, обладнання, об’єктів інтелектуальної власності в експорті), відсутність стабільного законодавства і науково обґрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності. Враховуючи низьку конкурентоспроможність продукції в Україні, потрібно бути обережним з лібералізацією експортно-імпортних відносин. Навіть у США понад 35% товарів захищені нетарифними барєрами. На подолання цих проблем українська економіка потребує великих інвестицій. Саме тому за оцінками Міжнародного інвестиційного банку JP Morgan Україна і Росія (з їх великими і перспективними внутрішніми ринками) довгий час були інвестиційно найпривабливішими країнами в світі і шучне обмеження інвестицій нікому не вигідне. Сьогодні на економічну кризу наклалась ще й політична і тому частина європейців теж почали вимагати зміщення акцентів з політики на економіку і соціальну сферу.

  Перераховані вище проблеми мають більшість пострадянських країн і навіть частина країн східної європи. Економіка усіх цих країн довгий час була інтегрована з союзною економікою і сьогодні частина підприємств по інерції експортують свою продукцію в Росію (вина, мінеральні води, яблука, шпроти, карамель, м’ясо-молочну продукцію, труби…). Інколи такі підприємці діють за принципими: кинь ближнього свого, інакше він кине тебе, або на тобі, боже, що мені не гоже. Товари, які не вдалося продати на Захід, або на внутрішньому ринку “зливали” на великий російський ринок. В ЄС наперед розписано хто скільки і якої продукції буде виробляти. І в ринковій економіці ЄС присутня безчесна конкуренція, але в деяких перерахованих вище країнах й досі панує ”базарна економіка”, яка дуже часто супроводжується перевиробництвом.

 Поки ці країни не конфліктували з Росією росіяни закривали на усе це очі, а тепер теж вимагають довготривалої (прогнозованої) співпраці. Захід трактує це як економічний тиск (хоча умови співпраці з ЄС ще жорсткіші). В загостренні конфлікту винуваті усі три сторони. Усі проводили безвідповідальну політику. Потрібно бути чесними зі своїм партнерами і це дозволить уникати конфліктів.

 Європейський Союз пережив десятки років криз, застою і розвитку. Європейці навчилися в таких умовах жити, а не виживати, українцям теж цьому потрібно вчитися…