Власник сторінки
Проповідник, правозахисник, видавець, письменник, журналіст.
Рустам Агаларов на прес-конференції «Журналісти проти фактів?» (фото Ксенії Кравцової)
Підприємець Рустам Агаларов відмовився від присудженої йому компенсації моральної шкоди, завданої наклепом, у сумі 20 тис. гривень.
Два роки у місцевій пресі його називали вбивцею з легкої руки патріарха буковинської журналістики В’ячеслава Мигалюка. Але 27 серпня 2014 року Апеляційний суд Чернівецької області за заявою Агаларова скасував рішення суду першої інстанції у зв’язку з відмовою позивача від позовних вимог до газети «Буковина» і закрив провадження у справі.
У статті «Убивць із Азербайджану випустили на волю», яку написав Мигалюк, йшлося про те, що в ніч на 1 квітня 2012 року на території ресторану «Графська садиба» Рустам Агаларов у змові з братом та батьком убив дзюдоїста Олександра Савку. Стаття проникнута ненавистю до азербайджанців, її зловонням тхне від кожного рядка: «жест озвірілих азербайджанців», «злочинна азербайджанська сім’я Агаларових»...
За логікою Мигалюка, правоохоронні органи мали давно розстріляти в якомусь підвалі «злочинну азербайджанську сім’ю»; чому ж цього не зроблено? Бо, мовляв, всі судді, прокурори, міліціонери куплені! Один тільки непідкупний Мигалюк веде нерівний бій з ордами «озвірілих азербайджанців», які окупували Буковину. Втім, ні! Мигалюк не один. Ще кілька «буковинських красенів» одночасно з ним почали анонімно висловлюватися про своє ставлення до «чорнож..пих» у коментарях під всіма новинами про суд над Агаларовим...
Даремно Рустам Агаларов намагався переконати журналістів, що його навіть не обвинувачують у заподіянні смерті Савці. Що Савка сам добряче побив і ледве не вбив його. Що тільки втручання родичів врятувало його від смерті, коли Савка душив його, непритомного від побоїв, на багажнику його автівки. Журналісти свій вирок винесли. А от суди першої та апеляційної інстанції визнали, що вина Агаларова не доведена. Справу повернули на додаткове розслідування. Мигалюку з «однодумцями» це не завадило твердити й далі, що Агаларов є вбивцею.
Ситуацію ускладнювало те, що жанр судового репортажу в Україні майже мертвий. Годі чекати від сучасних ЗМІ таких самих детальних, як робилося сто років тому, переказів виступів представників обвинувачення і захисту, рішення суду та висловленої суддями мотивації. Зараз журналісти самі схильні виносити вироки, замість того щоб переказати виступи сторін в суді. Адже Рустам Агаларов детально розповів на відкритому судовому засіданні, що він приїхав на зустріч у «Графській садибі», аби виплатити чергову частину боргу. Там для нього підготували пастку. Йому погрожували, били, примусили зателефонувати родичам і просити їх привезти викуп, значно більший за суму боргу. Поки родичі їхали, над ним продовжували знущатися. Він спробував захищатися. Савка розізлився, притиснув його до багажника машини, побив кулаками і почав душити. У цей момент він втратив свідомість, а коли прийшов до тями, Савка вже був поранений. Агаларов відвіз Савку до лікарні, сам пішов лікуватися у травмпункт. Родичі залишили його у травмпункті та більше не виходили на зв’язок. Невдовзі стало відомо, що Савка помер, а Рустама Агаларова арештували і пред’явили йому обвинувачення у вбивстві.
Історію подій у його викладі на цей час опублікували тільки газети «Час» та «Правдошукач» та ще показали по каналу «Інтер» у передачі «Стосується кожного». І це приклади об’єктивної журналістики. Які б висновки не робили самі для себе журналісти, готуючи ці публікації та цю передачу, вони зуміли донести до своєї аудиторії версії обвинувачення та захисту і рішення суду. Інші, схоже, так і не зрозуміли, що робити інакше та виносити вироки на газетних шпальтах і незаконно, і принизливо по відношенню до читача, якого годують «чорнухою». Але переконати колег в тому, що вони не праві, мені не вдалося. Агаларову теж не вдалося. І він вчинив мудро та великодушно, коли вирішив не карати газетярів за брехню.
У своїй заяві про відмову від позовних вимог Агаларов зазначив, що у цей тяжкий для України час він не хоче порушувати єдність суспільства, конфліктуючи з пресою. Що грошей йому не треба, а потрібна справедливість. Що в газеті «Буковина» було опубліковано резолютивну частину рішення Першотравневого суду м. Чернівці про зобов’язання газети спростувати недостовірну інформацію. Але ця публікація «не стала моментом істини», оскільки насправді рішення суду не виконано: не опубліковано його версію подій.
Редактор газети «Буковина» Анатолій Ісак назвав таку аргументацію «слабкою». Навіть після благородного вчинку Агаларова він не висловлює жодного каяття щодо появи на шпальтах газети «Буковина» однобокої та расистської статті Мигалюка.
Можна було б сказати, що Бог йому суддя. Але, слава Богу, є ще виконавча служба. І є стаття в Кримінальному кодексі України за умисне невиконання рішення суду. Цікаво, що скаже пан Ісак, коли йому доведеться витратити ті самі десятки тисяч гривень на адвокатів у разі, якщо впертість та невдячність приведе його прямо до лави підсудних?
А може, він і правий, що не боїться покривати дрібні пакощі наклепників. Великодушна відмова Рустама Агаларова від стягнення відшкодування за винятково нахабний наклеп свідчить про те, що підприємець вирішив сконцентрувати всі зусилля на своєму ділі, розбудовувати вітчизняну економіку і не звертати увагу на метушню дрібних пакосників. Люди не дурні, самі розберуться, де правда, коли вже так багато слів сказано і написано про цю кримінальну справу.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.