ОБЕРЕЖНО: зграї бездомних собак полюють на одиноких перехожих

Якщо собачі зграї не бояться вже нападати на дорослих людей серед білого дня, то в якій же небезпеці діти? Я вже не кажу про загрозу зараження сказом від укусів, про неможливість їздити велосипедом

Ця тема чомусь стала табу серед журналістів і публіцистів. Вважається допустимим говорити лише про захист безпритульних собак. Однак після того, як нещодавно в Полтаві собака покусав 43 людини, і серед них 10 дітей, я зрозуміла, що далі мовчати злочинно.

Під час новорічних свят знайома батьків шокувала усіх нас розповіддю про те, що їй довелося пережити.

Восени 2012 року о 12-ій годині дня вона, вже пенсіонерка, вийшла з двору своєї дачі, яка знаходиться в Києво-Святошинському районі. Одягнена була в пальто. На вулиці не було інших перехожих, і раптом на неї напала зграя безпритульних собак, що пробігала поруч.

Вони збили її з ніг. Попри переляк, вона здогадалася захищати руками шию і голову. Собаки стали кусати її ноги. Вона кричала від болю, звала на допомогу. Просто диво, що не знепритомніла.

Крики почув якийсь чоловік, прибіг і відігнав їх. Викликали швидку. Після виписки з лікарні жінка не могла ходити ще близько двох місяців, доки ноги не загоїлись. А про психологічний стан годі й говорити.

 Серед тих собак, які її кусали, вона упізнала сусідську, про що і повідомила міліцію (щоб тварину приспали). З’ясувалась шокуюча річ. Сусіди, доки жили влітку на дачі, узяли собі в двір одну з безпритульних тварин, які там бігали зграями. Годували її. А восени поїхали до Києва, а собаку покинули. Мовляв, вона ж вулична, знайде, як себе прогодувати. Ось так у нас деякі собак люблять.

 У подібній ситуації, але зі щасливим кінцем, побувала і я особисто пару років тому. Такі речі важко забути. Біля офісу в Києві на Подолі, де мені доводилося бувати, постійно бігала зграя собак (близько 15). Жили вони у дворі церкви поблизу, харчувалися на базарі.

 Одного разу, влітку, біля 15-ї години дня я вийшла з офісу і йшла тротуаром, аж раптом зграя цих собак з гавкотом наздогнала мене і оточила. Людей на вулиці не було, бо стояла спека — в тіні +35 градусів. Спочатку я подумала, що вони гавкають на іншу “чужу” собаку і біжать до неї. Вирішила зупинитися і перечекати, щоб не йти посеред роздратованої зграї.

 Але вони — о жах! — не побігли далі, а оточили мене і гавкали вже ніби на мене і між собою. Ноги голі. У руках легенька сумка — навіть захищатися нічим. Оцінка ситуації відбувалась у голові блискавично.

 Моторошно було не тільки мені. На автомобілі саме під’їхав якийсь чоловік, вийшов із машини, подивився на нас, і… сів назад і навіть зачинив дверцята. Я подумала, що допомоги не буде.

 Вольовим зусиллям змусила себе не відчувати страху, бо давно знаю, що тварини відчувають емоції людей і на емоції реагують. Просто мій дід колись, маючи в руках лише портфель з паперами, зустрівся узимку в лісі з вовком (після війни пішки ходив на роботу до іншого села за кілька кілометрів). Деякий час вони дивились один на одного, а потім вовк відступив і відбіг убік.

 Завмерла і стала читати Ісусову молитву: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене грішну!» Тоді я була дуже релігійною людиною і мала велику віру. Не хрестилася, щоб не дратувати їх рухами.

 Собаки почали затихати, востаннє кілька разів ліниво гавкнули в мій бік, а потім найближчі до моїх ніг лягли на землю. Я не вірила своїм очам, але в абсолютній тиші, що настала, майже вся зграя лягла на землю. А ті, що стояли, помахували хвостами. Тоді я обережно пройшла поміж ними і пішла далі. Зграя не побігла за мною. А той чоловік одразу вийшов з машини і тепер уже хоробро вигукнув: “А ну пішли геть!” Можливо, він збирався викликати мені допомогу по мобільному, хто зна?

 Тоді я сприйняла все як чудесний порятунок вищими силами. Однак тепер, повертаючись подумки до тієї ситуації, я пригадую, що собаки, гавкаючи, роздивлялись на всі боки і ніби обговорювали щось між собою. Вони, як і я, бачили того автомобіліста і те, що я дивилась на нього з надією. Також із мого офісу тоді вийшов охоронець і пильно дивився на нас. Вочевидь, собаки просто оцінили ситуацію і вирішили, що представники моєї, людської, зграї (а саме так вони нас сприймають) можуть кинутися мені на допомогу. Ці собаки давно живуть серед людей і знають, що завдяки усілякій техніці ми сильніші за них.

 І ще один випадок хочу нагадати. На тому ж тижні, коли було зґвалтовано Оксану Макар, у новинах на «1+1» розповідали про ще одну трагедію. Жінку зґвалтували, і поки вона напівпритомна лежала вночі на землі, її загризли бездомні собаки. Але про цю справу ЗМІ більше не згадували. Неполіткоректно шкодити іміджу собак, чи що?

 Якщо собачі зграї не бояться вже нападати на дорослих людей серед білого дня, то в якій же небезпеці діти? Я вже не кажу про загрозу зараження сказом.

У новому ток-шоу каналу «1+1» «Моя хата скраю» піднімалась тема доґхантерів, тобто тих, хто вбиває бездомних собак. Мова йшла не про знущання якісь заради розваги, а відстріл з метою захисту людей. Був присутній один з таких чоловіків. Він пояснив, що почав займатись цим після того, як собаки покусали і скалічили на все життя його доньку-школярку. І що робить це тепер заради інших дітей.

 У студії була також «захисниця собак», яка мало не матюками вкрила цього нещасного батька.

 Хочеться відзначити добрим словом журналістку Аллу Мазур, яка була гостею студії. Вона не побоялася сказати, що на одну її знайому напала зграя, повалила з ніг і покусала — випадок, схожий на описаний мною на початку.

 Реакція «захисників собак» мене вразила: вони закричали, що це неправда, наклеп на тварин.

Що ж це за любов така до собак — більша за любов до людей?