Російський неонацизм в Одесі.

Як під впливом влади російський націоналізм переходить в російський неонацизм

               Вчора (19 липня) в Одесі побили двох хлопців лише за те,що вони розмовляли українською мовою.  Російські  неонацисти спочатку   всіляко ображали молодих українців за їхню українську мову, а потім вдалися до фізичних дій та розірвали паспорт одного з українських патріотів(коли він наївно намагався переконати українофобів, що народився і проживає в Одесі, та свято вірив,що це стримає російських неонаці від агресії). Цей інцидент яскраво демонструє,що в Одесі російський націоналізм(який всіляко пропагує і просуває значна частина ідеологів Партії Регіонів) чимдалі переходить у форму російського неонацизму.

Російський націоналізм-це всебічна підтримка російської мови, російської культури та Росії як держави. І якщо в Російській федерації розвиток російського націоналізму теоретично міг би не перешкоджати іншим націям(хоча в реальності, це не так, і в Росії він теж набуває чимдалі агресивніших форм), то в межах України просування російського націоналізму відбувається за рахунок обмеження української мови та культури. Власне, на обмеженні  використання української мови,  і спеціалізуються найвідоміші російські націоналісти з числа представників нинішньої влади(Табачник, Колесніченко,Ківалов,Костусєв,Левченко і т.д.).

«Російський націоналізм» в Україні часто називають «російським шовінізмом», що з наукової точки зору менш коректно. «Шовінізм» (який пішов від прізвища солдата наполеонівської армії Ніколя Шовена, який за будь-якої нагоди славословив Наполеона) хоч і вважається однією з крайніх форм націоналізму, в той же час, мало використовується в західній історичні науці і політології(в тому числі – по відношенню до російського націоналізму).

 Вислови «великоросійський шовінізм», «великодержавний російський шовінізм» свого часу спропагував у публіцистиці Владімір Лєнін, по суті намагаючись підвищити російський націоналізм над рештою націоналізмів(так зокрема український націоналізм він називав «українським дрібнобуржуазним націоналізмом»).Через те, що в СССР дискутувати з Лєніним було не прийнято (більш того-небезпечно),то й вислів «великоросійский шовінізм» в’ївся в публіцистику і народну пам'ять по відношенню до російського націоналізму. До речі, одним з найбільших адептів-поширювачів цього вислову був і інший комуністичний проповідник-Йосіф Сталін.

Російський націоналізм в Одесі  чим далі тим більше набуває форм не лише пропаганди російської мови і культури, а неприйняття української мови і культури та українців як окремої нації(впритул до фізичної розправи), і це вже дає підстави стверджувати, що він перейшов в іншу фазу-«російський неонацизм».

З формальної точки зору, нацизм(націонал-соціалізм) як антилюдська ідеологія був засуджений у Нюрнберзі в 1945 році(і вважається,що це є дата припинення цієї ідеології як явища). Тому в історичній і політологічній науках аналогічні прояви (незалежно від країни перебування) отримали в подальшому назву «неонацизм». Тобто, заперечення права на існування будь-якої нації(та її культури)- це типовий неонацизм.

 Російський націоналізм все більше розвивається саме в бік неонацизму. Доводиться  читати не лише в коментарях в інтернеті, але і й в надрукованих статтях,що «украинской нации не существует, всё это русские люди», «украинского язика не существует, это «испорченый русский язык» і т.д.Це і є-неонацизм.

Парадокс російського неонацизму в тому,що він формально не виводить свій родовід від німецького нацизму. Навіть навпаки: однією з основних стрижневих тем сучасного російського націоналізму є міф про «Велику Вітчизняну війну», зовнішньо-атракційною символікою -«георгієвські стрічки» і т.д.

В той же час, за ідеологічними параметрами російський неонацизм сповідує ідеали саме гітлерівського німецького нацизму: тобто, заперечення права на існування іншим націям та їхнім культурам. На щастя, російський неонацизм ще не дійшов до газових камер, Бабиних Ярів та Освенцимів, але до фізичних розправ(або погроз таким розправами) вже дійшов.

 І найбільше прояві російського неонацизму в нашій державі відбувається саме в Одесі.

Вчорашній випадок , на жаль, неодиничний. Мій друг Лірник Сашко(Олександр Власюк) торік мав читати дитячі казки в одному з одеських клубів перед  діточками. Власне, Лірник Сашко це робить по всій Україні(до речі виступає у школах і дитячих садочках безкоштовно, у вільний від своєї основної роботи(будівельника) час). Так, напередодні його виступу, до клуби завітали чоловіки спортивної зовнішності і залякали керівництво клубу, що в разі читання казок перед діточками, клуб спалять! Виступ в цьому клубі довелося скасувати.Написана заява в міліцію, і ,звісно, ніхто не з українофобів не знайдений! От це і зветься-російський неонацизм.

Коли за українську мову б’ють -це  неонацизм.

Коли заперечують право української мови на існування-це  неонацизм.

Коли заперечують право на існування окремої української нації-це неонацизм.

Російський неонацизм-це  беззаперечне зло. І пагінці цього зла-російського неонацизму  зростають  від засіву російських націоналістів, які прорвавшись до влади в українській державі, використовують цю владу , щоб зневажити і знищити українську мову, українську культуру і українську державу.

Олесь Доній, голова оргкомітету «Всеукраїнського Комітету захисту української мови».

20 липня 2012 р.