Біг по колу в «страусовій позиції»

Маємо визнати: чіткого плану дій у нинішньої уряду щодо ситуації в Криму та на південно-східних кордонах України досі немає.

Шалений темп політичних подій, що сталися за останні декілька тижнів у Автономній республіці Крим, потребує негайного реагування української держави в військово-оборонному, політичному та економічному напрямках. Зараз ситуація нагадує сцену з легендарного фільму «Репетиція оркестру» італійського режисера Федеріко Фелліні: всі члени єдиного колективу готові виконувати свою музичну партію, проте замість прекрасної музики лунає суцільна какофонія.

Чому так відбувається, і що кожен може зробити, аби виправити ситуацію? Ці питання щодня лунають у головах мало не кожного свідомого громадянина України. Не забуваймо: відповідальність за дії уряду лежить і на кожному з нас – це головна теза останніх революційних подій на Майдані. Проте полум’яні «ура-патріотичні» заклики миттєвої військової операції в Криму також потрібно спрямовувати у належне русло. Скажімо, сьогодні-завтра дві бригади швидкого реагування – Житомирська і Миколаївська – розгортають блискавичну спецоперацію, відбивають сили ворога в Криму. В тилу противника діють наші військові, прикордонники та флот. Мабуть, таку успішну спецоперацію українська армія все ж здатна провести, а дії Збройних сил підтримають і більшість громадян. Але наслідки будуть катастрофічними – Росія не менш блискавично захопить українські території аж до Збруча.

А якщо говорити серйозно, то тактична і стратегічна бездіяльність уряду породжує нові осередки вогню, які згодом можуть спалахнути на території південно-східних регіонів, беручи приклад із уже окупованих територій Криму. «П’ята колона» діє у двох напрямках: в якості проросійських сил усередині держави, а також безпосередньо використовуючи терористичні загони так званої «самооборони» під патронатом Російською Федерації на нашій території. Як доказ своїх слів, наведу два приклади такої подвійної діяльності, які вже трапилися – і не отримали належної реакції нової української влади.

18 березня ввечері проросійськи налаштовані активісти заблокували рух колони українських вояків у Донецькій області. Близько 200 призовників і контрактників Збройних сил України, які їхали обороняти східний кордон з Росією, опинилися в оточенні біля селища Карань поблизу Маріуполя (Донеччина). Їм залишалось лише зайняти позиції й тримати оборону на території одного з кар’єрів, без надії на поміч з боку інших загонів ЗС.

Другий приклад - перебування в Херсонській області близько 60 військовослужбовців терористичних загонів Російської Федерації, які минулого тижня десантувалися біля селища Стрілкове (Арабатська стрілка, Генічеський район). Все, що вдалося з’ясувати українським прикордонникам із приводу даної спецоперації, – окупанти прибули на територію України з метою «захисту газоперекачувальної станції «Чорноморнафтогаз» від можливості терористичних акцій».

Українські платники податків роками фінансували підготовку спецпідрозділів внутрішніх військ. Останні час від часу демонстрували свою ефективність під час антитерористичних навчань. Ба, більше, сумні наслідки таких спецоперацій проти власного народу ми всі побачили під час подій на вулиці Інститутській в Києві місяць тому. Однак, за нинішніх обставин, ані МВС, ані СБУ, ані Міноборони не наважилися на активні антитерористичні дії щодо реального ворога, який вже здобув Крим, а тепер - безперешкодно намагається діяти на материковій частині України.

Українська влада діє напрочуд повільно. Вона ніяк не відреагувала на перші кроки сепаратистів щодо захоплення кримського парламенту і дестабілізації ситуації в АР Крим. Не реагує на загрози і зараз. Наказ використовувати зброю у відповідь на протиправні дії загонів російських терористів українські ЗСУ отримали лише після того, як загинув український прапорщик. Натомість, після тижнів облоги українських військових частин у Криму міністр оборони Ігор Тенюх продовжує заявляти, що військовослужбовці залишатимуться там і надалі. Здається, контроль над ситуацією втрачений.

Постає логічне запитання: урядовці не усвідомлюють, що роблять, чи навмисно віддають накази своїм підлеглим, за наслідки яких треба відповідати перед військовим трибуналом? Коротше кажучи, якщо уряд не виводитиме війська з Криму, то що робитиме далі? Чи це військова таємниця?

Жоден із політиків-важковаговиків зараз не ризикує своїм рейтингом задля вирішення ситуації, що склалася в Криму. Адже всім зрозуміло – битва за півострів програна. Проте ігнорувати цей факт – означатиме програти війну за всю Україну. Необхідно переходити у наступ. Виходячи з наявної ситуації, пропоную чіткі прагматичні кроки, які в то й же час стануть на захист державних інтересів України. Наразі можна запропонувати 3 реальні напрямки роботи щодо стратегії подальших дій української влади стосовно захисту національних інтересів.

У політичній площині – не визнавати Крим як самостійну територію та суб’єкт на міжнародній арені. У цьому напрямку Україна отримала шалену підтримку країн усього світу. Дії Росії щодо анексії частини української території засудили майже усі члени світового співтовариства – як національних держав, так і наднаціональних структур та організацій. Одночасно необхідно врахувати увесь спектр засобів щодо унеможливлення гуманітарної катастрофи. Для цього українським громадянам у Криму варто запропонувати фінансову та юридичну допомогу, забезпечити житлом. У разі необхідності - надати статус біженців на прилеглих територіях сусідніх із Кримом областей.

Впровадження стратегії відстоювання власного економічного інтересу. Самопроголошена влада Криму не визнає своєї приналежності до територіального устрою України і намагається провадити власну економічну політику – у цьому питанні вона передусім сподівається на фінансову допомогу Росії. І в даному випадку Україна має всі важелі для відстоювання своїх економічних інтересів. За даними експертів, 85% електроенергії, що використовує Крим на свої потреби, надходить із материкової України. Крім того, водопостачання півострова на 75% залежить від Північно-Кримського каналу. Уряд має всі можливості встановити окремі тарифи за електро- та водопостачання на привабливому для себе ринковому рівні. Ще одним суттєвим кроком є необхідність вирішення питання з приводу державної та приватної власності у АР Крим. Не секрет, що самопроголошені владні структури Криму під патронатом Росії влаштують масову націоналізацію всіх об’єктів власності на території півострову. Міжнародне рейдерство необхідно якщо не зупинити, то хоча б зафіксувати в юридичній площині. Пропоную спільно проконтролювати подання урядом України всіх необхідних міжнародних судових позовів стосовно фактично вкраденого майна. Для цього громадськості необхідно вимагати надання публічного переліку власності всіх об’єктів АР Крим.

Невідкладного вирішення потребує блок питань у оборонно-військовій сфері. Потрібно негайно віддати наказ про виведення військ із території АР Крим, аби не допустити подальших втрат особового складу ЗСУ. Ми маємо визнати, що зараз немає військової можливості встановити контроль за територією, вона захоплена формуваннями терористичного типу, які повністю забезпечені, підготовлені та екіпіровані за підтримки уряду Російської Федерації. Наступна фаза – підготовка антитерористичної стратегії щодо захисту південно-східних кордонів України. Для організації такої діяльності не потрібно винаходити велосипед. Можна дослідити досвід інших країн, а у разі необхідності – офіційно звернутися за консультаціями до закордонних експертів у цій галузі. Як приклад Міноборони може проаналізувати ситуацію навколо постійно діючого конфлікту між Ізраїлем та Палестиною, після чого розробити власну стратегію дій щодо захоплених територій.

У разі успішної реалізації цих трьох напрямків українська влада зможе у надважкій ситуації безвиході нарешті продемонструвати гідний опір окупантам, а у перспективі – забезпечити можливість повернення втрачених територій. Більш того, агресор отримає чіткий сигнал – українці здатні на ефективні дії щодо захисту своєї суверенності. В інакшому випадку, займаючи «страусову позицію», уряд провокує нинішній авторитарний режим президента Росії Володимира Путіна на подальший аншлюс та анексію українських територій.