Напевно варто сказати дякую, але чомусь не можу

Не перестаю дивуватись українським політикам. Дивні вони! Примітивні та передбачувані, особливо в проявах дитячих комплексів та самоствердженні.

Принципові в дрібницях – до мозолів на язиці та феноменально безпринципні в суті. Загадкові, одним словом.
Рішення суду винесене іменем України для них – НІЩО, закон України – ПУСТИЙ ЗВУК, ратифікована міжнародна конвенція – КУПА НЕПОТРІБНОГО ПАПЕРУ... Проте, іноді одне влучне, впритул поставлене журналістом запитання може зрушити з місця те, що 20 років мертво стояло і, навіть, не збиралось ворушитись, не дивлячись на усякі там рішення судів, конвеції, закони, а тим більше такі дрібниці, як соціальну відповідальність.

Так і цього разу. Коли побачив заяву Ганни Герман з приводу того, що телезвернення Януковича до українського народу, нарешті, планують титрувати, щиро порадів за журналістську професію. Знову небайдужому журналістові вдалося досягти більшого, аніж мені з виграними судовими позовами та депутатським запитами. Вкотре, небайдужий журналіст знайшов ту саму кнопку, на яку треба натиснути, щоб чиновник почав рухатись та думати.

Але, водночас, і вкотре подумав: "А що ж це таке – Українські політики?".

Скоріш за все, Ганні Миколаївні не встигли доповісти, що адаптація телемовлення до потреб людей з вадами слуху це не раптова проблема чи віяння моди. Це – обов'язкова, законодавчо визначена вимога. Титрування потрібне не тому що у Медведева є, а в нашого немає і це несолідно. Просто по без них кілька мільйонів людей не зрозуміють, у відповідальний момент, про що так напружено говорить їхній президент. До слова, так само не здогадувались про це в жодній з попередніх президентських адміністраціях та канцеляріях численних прем'єр-міністрів.

Але мені здається... Ні, я переконаний, що усі, хто в силу займаної посади визначають гуманітарну політику, мали б замислитись, що Глава держави повинен звертатись до усіх громадян, в тому числі і тих хто його не чує в силу об'єктивних обмежень, а не у зв'язку з політичними переконаннями.

Президент, який ігнорує в своєму новорічному привітання щонайменше 3 млн. українців, а саме стільки по приблизним підрахункам людей в Україні з відчутними вадами слуху – це, в першу чергу, показник того, як до них ставиться суспільство.

Обнадійливо було почути, що офіційні звернення усе ж таки адаптуватимуть до потреб людей з обмеженими можливостями, але радість змінилась тривогою, коли вчитався в сказане: "...ми робимо усе можливе...". Перше, що спало на думку: може щось не те вони роблять. Знаю, що елементарне перенесення тексту з суфлера у біжучий рядок на екрані не потребує такої неймовірної мобілізації можливостей президентської адміністрації. Проте, потім заспокоївся. Нехай роблять як знають, нехай мобілізують усі можливі і неможливі можливості, хоч ДУСЮ та УДО нехай залучають, аби лише зробили, нарешті.

Якщо в когось склалось враження, що побачити титроване звернення Президента – це найбільша мрія та найвища ціль людей з вадами слуху, запевняю вас, ви помиляєтесь. Просто, це мало би привернути увагу керівництва телеканалів до проблеми адаптації контенту та спростити діалог та доведення очевидного – люди, які не чують є, їх мільйони (лише дітей 600 тисяч). Ці люди – частина суспільства і вашої, шановні мовники, аудиторії. І нарешті, бачите, Президент адаптував, тобто дав сигнал, може і вам варто.

Принагідно, хочу звернути увагу шановної Ганни Миколаївни, що окрім звернень Президента в телемовленні національних каналів є новини, дитячі та розважальні передачі, ток – шоу, фільми які так само потребують адаптації не стільки з огляду на мову мовлення, як з точки зору потреб людей з вадами слуху. Мені здається, що Вам варто, лише, натякнути і Вас послухають. Я так, чомусь, думаю.

І останнє, музичний хіт-парад "Національна двадцятка" на Першому Національному можна сміливо транслювати без... сурдоперекладу. Не знаю, можливо розрахунок був на те, що професійний сурдоперекладач має покращити якість музичного матеріалу, але якби трохи подумали головою, то зрозуміли б самі дикість такого креативу.

P.S. Я усвідомлюю, що відсутність субтитрування та сурдоперекладу в українському телепросторі не саме страшне з чим доводиться мати справу людині, що не чує. Це і жалюгідне медичне обслуговування, і наскрізь корумпована система закупівлі слухових апаратів, неякісне протезування, неможливість отримати відповідну освіту та працевлаштуватись...

Скляна стіна, яка відділяє звичайних людей від людей, що мають вади слуху іноді здається міцнішою за найміцніший бетон. Я в 35 побував по обидва боки і можу це оцінити. І відверто кажучи, навіть дотепер не розумію з якого боку я зараз, але я чітко зрозумів, що так бути не повинно – 3 мільйони людей з вадами слуху є, а теми, якою мали би займатись ті, хто зобов'язаний це робити за законом, немає.

Презентація "Як виглядає український телепростір очима людини з вадами слуху".

Стаття в на сайті Телекритка \, що спонукала пані Герман почути тих, хто не чує.