Курчат по осені рахують, а "досягнення" української влади - по весні

Вже цілий рік, з приходом нової влади, Україна кудись рухається. Але куди – не зрозуміло. Констатуємо єдине – на місці не стоїмо і штурвал країни діюча влада загорнула круто.

Сумніви більшості громадян переросли в абсолютну впевненість того, що рулять не туди. Як і більшість українців, я зацікавлено спостерігаю за тим, куди влада тримає курс. В яку захмарну далечінь вдивляються Янукович та його команда, як бачать українську перспективу. Не свою власну, з цим я впевнений, все «в шоколаді», а перспективу країни. У відповідь ми звичайно почуємо солодку утопію про швидке входження країни у велику двадцятку. «Дай Боже, нашому теляті вовка з’їсти». Але зараз ми рухаємося в протилежному напрямку від G20.

Для ефективного розвитку, громадськість є основним ресурсом країни, який треба заохочувати до розвитку та активності. А не дресирувати, як це успішно робить діюча влада. Адже сьогодні, після року дресирування, рядовий українець скоріше нагадує собаку Павлова, виснажену знущаннями, яка не розуміє за яким сигналом їй кинуть кістку, а за яким вона отримає прута. Треба віддати належне уряду, для такого ефекту їм знадобився лише рік. Але головним досягненням все ж є те, що в усіх розуміннях цей рік втрачено для країни.

Перший рік знаходження команди Януковича при владі, став роком розчарувань. Обираючи із двох зол менше, люди сподівалися на диво. Що нова команда зробить неможливе і продемонструє той неабиякий професіоналізм, про який говорили у передвиборчій кампанії. Але влада невпинно втрачає свою громадську легітимність, а з нею і можливість діалогу з людьми. Ми закінчимо тим, що реформи остаточно перетворяться на експерименти над країною, методом проб та помилок – не вийшло, ну і нехай. Варто згадати «внос-винос» у Раду і назад податкового кодексу та пенсійної реформи. Єдине, до чого ставилися належним чином – це цементування влади та власний комфорт.

За рік правління, президентській команді Януковича вдалося обернути проти себе в опозицію майже кожного другого громадянина країни.

В країні, що поглинута корупцією, навіть антикорупційна діяльність призводить до ще більшої корумпованості. Принцип «Друзям все, ворогам – закон» є основним кредо державної політики.

Не можна не згадати і про правове беззаконня, що підірвало основи легітимності влади в країні:

- формування уряду відбулося попри результатів виборів 2007 року

- перехід судової системи під контроль президента
- істотне збільшення злочинності в країні…

Підбиваючи підсумки, можна виділити три напрями «реформ» команди президента:

Перше – перекладення наслідків кризи, корумпованості та некомпетентності влади на населення

Друге – нарощування боргових обов’язків

Третє – продаж країни. Найкрасномовнішим прикладом цього явища є лобіювання Верховною Радою подовження терміну перебування російського ЧФ у Криму.

Позитив як наслідок негативу

Незважаючи на провал, у річницю своєї влади, уряд все ж може похизуватися деякими плюсами. Правда, більшість з них – це наслідок тотального негативного тиску, що вичавив останній позитив із країни.

Під кінець року, уряд здається, зрозумів, що Росія забере і «дякую» не скаже. Звідси і призупинення ідеї по здачі ГТС України та інших «конструктивістських» ідей.

За цей рік побічним ефектом діяльності владної команди стала активізація громадянського суспільства. Країну охопила хвиля справжніх, а не муляжних протестів.

Чи можливо допомогти країні

У влади, попри весь розпіарений професіоналізм, не знайшлося ані кадрової, ані організаційної здатності для того, аби взяти ситуацію не у кайдани, а у надійні руки. З такою організацією управління «світла у кінці тунелю не буде». Буде тільки тунель. У темряві і навпомацки. Доки вистачить сил. Є реальна необхідність кардинальних змін, необхідність боротьби з корупцією. Без цього мобілізувати необхідні для країни ресурси не вдасться. Люди не повірять і остаточно відвернуться..

Не важко передбачити, що продовжуючи таку політику, влада втрачатиме пункти свого рейтингу, а соціальна напруга тільки збільшуватиметься. А ось яким буде фінал, зараз сказати дійсно неможливо.

За законами геометрії, дві прямі на площині обов’язково перетинаються. Якщо вони не паралельні. На щастя, нашим людям, власна доля та доля країни не «паралельні».