Що означала перемога «регіоналів» на останніх президентських і місцевих виборах? А означало це, що «совок» у мозку людей достатньо серйозно засів і не дозволяє заспокоїтись. Якщо подивитись на географічну і соціальну складові людей, які голосують за Партію регіонів, це власне ті, хто готовий віддати свій голос за відновлення Радянського Союзу і за ковбасу по два двадцять.
Насправді це дуже добре, що Янукович став президентом (нехай вибачить мене український народ), тому що це доказ від зворотнього. Люди, які ностальгують за «совком», мають побачити його нове-старе обличчя, і тільки тоді, коли вони поглянуть на нього, то зрозуміють, що спроба повернутися в молодість неможлива. Бо ніби уже все повернулося на круги своя, але на іншому базисі. За великим рахунком, все набагато гірше, ніж було тоді. Бо, власне, те, що показує нинішня команда, має бути щепленням для суспільства від хвороби «молодості» і бажання знову туди повернутися. Це так само неможливо, як двічі увійти в одну річку. Нам потрібно розуміти, що ми маємо рухатись до ринкової економіки, ми повинні прямувати до цивілізаційних і демократичних норм суспільного життя, які збереглися, на щастя, в Європі. А те, що ми маємо сьогодні – це не ринок, це примітивний базар, і говорити, що в усьому винна ринкова економіка, неправильно. Це як у тому анекдоті: «- Тобі подобається опера? – Ні, не подобається. - А ти її слухав? – Ні, але мені її Мойша насвистів». Через це оцінювати ринкову економіку по тому, що відбувається в Україні, це все одно, що по свисту Мойші оцінювати оперу.
Ми не можемо говорити про ринок, бо у нас його нема. Влада часто говорить про реформи, і показує, що збирається щось ніби робити, але це не реформи. А чи можливі в Україні взагалі реформи – пенсійна, комунального господарства, агропромислового комплексу чи іншого соціального спрямування? Ні, не можливі. Тому, що ключовим питанням сьогодні є корупція. І просто прийняти закон про боротьбу з корупцією безперспективно. В Україні перш ніж запроваджувати реформи, необхідно повернути віру людей до дій влади, люди мають переконатися, що влада розпочинає реформи із самих себе. І перед тим, як сіяти розбрат і масовий психоз у суспільстві пенсійною і податковою реформами, спочатку треба було провести кардинальні зміни в судовій та правоохоронній системах. Людина має відчути, що вона захищена. При чому наголошую, що не
реформу, а кардинальні зміни, адже сьогодні ці системи неможливо реформувати, бо на 90% кадровий склад правоохоронних органів і судів потрібно піддати люстрації – тим, хто більш-менш добре працює, подякувати за роботу і відправити на відпочинок, а інших звільнити без права займати посади не тільки в цих органах, але й в будь-яких інших державних і місцевого самоврядування органах. Тільки тоді можна говорити про запровадження будь-яких реформ.
Насправді на сьогоднішній день потрібне стовідсоткове перезавантаження правоохоронних органів і судової системи влади. І коли президент, прем’єр чи інший суб’єкт влади буде робити непотрібні речі, тоді той же правоохоронець зможе притягнути його до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Судова система не буде дивитись, як Ківалов киває головою, чи яку вказівку дадуть з владних коридорів, а буде судити за законом. І довіра людей буде мати місце, коли за свої діяння будуть відповідати небожителі», які, за великим рахунком, не підконтрольні ані правоохоронним органам, ані судам в Україні. Звичайно Україні потрібні реформи, але після створення нового складу міліції і судів.
Якщо після перемоги Януковича, у деяких регіоналів був блиск в очах, і у них навіть було бажання щось зробити для України, не забуваючи, що можна щось «стибрити» і собі, то на сьогоднішній день цього блиску немає. І мене все частіше не покидає відчуття, що люди, які прийшли до влади, діють, як загарбники, які окупували якесь місто, і їм дали якийсь час для пограбування. Це не просто з боку видно, хай хлопці не ображаються, це як той „голубий” злодій, який соромиться і червоніє через свою орієнтацію, але не красти не може. Сьогодні сама аура нинішньої влади не дозволяє реалізувати те, що, можливо, і хотіли б зробити люди з нинішньої команди влади.