Доки в Україні панують злидні, про гендерний баланс можна лише мріяти

Чи є сьогодні проблема гендеру актуальною для Києва і України? Однозначно, так. І оскільки гендерний баланс відображає процес утвердження в країні соціальних, економічних та політичних стандартів, то саме він є індикатором демократичності і дотримання основних громадянських свобод у Державі. Враховуючи, що вектор розвитку, який декларує Україна, направлений на інтеграцію у світове співтовариство, врегулювання проблемних питань у цій площині для нас є актуальним, як ніколи, адже увійти до світової спільноти ми прагнемо як рівноправний партнер.

Справедливості заради варто відзначити, що гендерна тематика для України не є новою. І потрібно віддати належне роботі неурядових організацій, які активно працюють з проблемами гендеру, тішить, що і у роботі державних установ, управлінь та центрів цій темі приділяється певна увага. Разом із тим, на національному рівні ми все ще маємо виклики, які потрібно здолати.

Жіноче населення в Україні складає 54%. Трудова зайнятість жінок перевищує чоловічу, однак при цьому, зарплатня українських жінок не перевищує 70% заробітної плати чоловіків. Навіть, якщо жінка і чоловік мають однакову кваліфікацію та досвід, рішення роботодавця буде прийняте на користь чоловіка. Уже на займаних посадах, українським чоловікам значно простіше отримати професійне визнання чи підвищення по службі. У складі українського Уряду та у керівництві Парламенту немає жодної(!!!) жінки. Жодна жінка не обіймає посаду Голови Обласної державної адміністрації, серед держслужбовців вищих категорій жінки складають лише 18%.

Минає шостий рік, відколи в Україні було ухвалено Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», однак, дивлячись у вічі реальності, мусимо визнати, що далеко не всі його положення працюють і втілюються у повсякденному житті. Стан дотримання прав жінок та стан реалізації державної політики у цій сфері, справді, викликає чимале занепокоєння.

Сьогодні українські жінки, якщо і мають певну інформацію щодо захисту своїх прав, проте вони позбавленні практичних інструментів застосування цього права. Спрацьовує стереотип і, наприклад, жінка, яка розуміє, що зазнає гендерної дискримінації, скажімо, на робочому місці – не наважується активно захищати свої права, оскільки не впевнена в соціальному захисті. Тіньовий ринок зайнятості спонукає українських жінок працювати в нерівних у порівнянні з чоловіками умовах, часом, навіть ганебних, аби тільки мати можливість годувати дітей і підтримувати родину.

Тому, питання гендерного балансу – це спільне питання і для державної влади, і для економічного приватного сектору, і для громадських об’єднань, і для самих жінок. При цьому, до реалізації гендерної політики має бути застосовано системний підхід - потрібно не лише ухвалювати закони, створювати відповідні державні структури, моніторингові центри тощо – гендерна політика має бути покладена в основу виховання національної та громадянської свідомості. І, виховуючи наших дітей, не потрібно намагатися з дівчинки створити «ксерокопію чоловіка», а хлопчиків переодягти в спідниці. Жінка має залишатися жінкою, чоловік – чоловіком, але слід пам’ятати, що кожен із них в першу чергу - людина, громадянин, представники нації, і правомірно заслуговує на гідне ставлення і повагу до його інтересів.

Тому, Держава повинна зосередити усі свої зусилля на забезпеченні належного економічного та соціального захисту як жінок, так і чоловіків, якщо ми, все ж таки, ведемо мову про гендерну рівність та гендерний баланс. Гідний рівень життя українських громадян має стати основою. Бо демократичний розвиток і дотримання основних прав та свобод громадян є неможливим, якщо ці громадяни живуть у злиднях.

А тому, коли влада, нарешті, обернеться обличчям до свого народу, коли в центрі її уваги буде ЛЮДИНА – її потреби і турботи, а не власні політичні амбіції чи бізнес-інтереси, тоді ми зможемо сказати, що стали на шлях досягнення бажаного балансу потреб та можливостей всіх громадян, незалежно від їх статі!