Власник сторінки
Председатель Комиссии Киевсовета по вопросам гуманитарной политики
Більше трьох тижнів з ТОП-позицій інформаційних каналів не зникає тема щодо місцеперебування Київського міського голови Леоніда Черновецького.
Представники ЗМІ навипередки опитують сусідів, родичів, депутатів, чиновників, чатують під його кабінетом та навіть помешканням. У медіа просторі розгортаються карколомні перегони – кожен, кому не ліньки, намагається не проґавити можливість і прокоментувати – де Леонід Черновецький і як він виглядає та почувається…
Тих, хто працює чи працював з мером дуже часто називають «космонавтами», «прибульцями» тощо. І, як не парадоксально, але з кожним днем я все більше і більше відчуваю себе саме такою… Бо відверто не можу збагнути, чим зумовлені цей надмірний інтерес і відчайдушна жвавість як з боку журналістів, так і з боку політиків національного масштабу. Усі вони в один голос апелюють до киян! І як кияни, мабуть, вперше за всю історію, змогли так ефективно проявити себе у співпраці зі ЗМІ та політиками національного масштабу – також залишається загадкою. І в першу чергу для самих же киян. Що ж насправді ховається за надуманою, штучно створеною темою повернення Черновецького?
Для цього, напевно, варто провести паралель, аби збагнути, що світосприйняття і ТОП-події життя пересічного киянина є трохи іншими, ніж їх змальовують у пресі та на телеекрані.
Вранці – кияни сідають у маршрутку і з острахом чекають, яку ціну за проїзд їм оголосить водій; дорогою на роботу - кияни моторошно прораховують скільки доведеться сплатити за «платіжки» на комунальні послуги, якість яких залишається на низькому рівні, а ціна стає дедалі більш неадекватною як якості цих же послуг, такі і рівню зарплатні; ввечері – кияни, повертаючись додому, заходять у магазин і боязно оглядають вітрини та цінники, бо побачити найнеобхідніші продукти за адекватною ціною стає щораз складніше…
А у цей час «слуги народу» та представники «четвертої влади» шукають мера. Мера, який протягом 4 років утримував тарифи на найнижчому рівні серед усіх регіонів України; мера, який знайшов ресурс і щомісяця забезпечував виплату соціальної допомоги пенсіонерам та муніципальних надбавок вчителям, медикам, соціальним працівникам та працівникам культури; мера, який до свого Блоку взяв не знаних депутатів та публічних діячів, а молодих людей…
Де саме провести риску у цій паралелі – особисте право кожного. Але навряд чи знайдеться аргумент, аби заперечити, що нинішня реальність засвідчує нашу загальну недолугість, наше невміння (чи небажання) визнати чийсь успіх і самостійність. Тих, хто вміє і може сказати «НІ» системі, тобто самостійних людей – ми ще не навчились цінувати.
Питання лиш в тому, чи можемо ми бути самостійною країною без самостійних людей??? А відтак – чи маємо на це право? …
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.