Чи все гаразд в нашому (?) УКРАЇНСЬКОМУ (?) ДОМІ!?

Чи дітей більше народжується чи школи кудись зникають!?

Вчора випадково став свідком телефонної розмови шкільного клерка із Скандинавської гімназії (це на Осокорках в Києві) з якимось невідомим батьком потенційного першачка. Розмова відбулася після того, як було прийнято телефонограму (мабуть з райвідділу освіти) щодо чергування у святкові дні.

Передаю довільно.

"-Ало.

-.....

- Ні.

-....

-Ні, кажу ж Вам, набір завершився вже давно.

-....

- Та куди хочете.

....

-Та жалійтесь куди хочете, хоч папі Римському.

-...

- Та хоч приходьте, хоч ні. Всі у відпустках (за годину до цього і директор і завуч були на робочих місцях - прим.моя).

-...

- Моя фамілія!? А Ваша!?

-...

- І я Іванова. До побачення."

Після цього слухавку було кинути і знову знято, щоб ніхто вже не потурбував перед відпусткою її високоповажність "секретарку директора школи (!)". І пішов, як інколи кажуть в народі "по...с мысли", адресований в нікуди.

"Вот уже ж дастАалі. У нас уже шесть класов по 38 учней. Ми ж не резиновіє. Прутся і прутся, аж от самого Днієєєпра. Говорили, що будет збудована новая школа десь на Бажана. Та говорили-балакали, сіли і заплакали." "Стиль" Прем"єра у нас поступово приживається у всіх сферах життя, дістався вже й школи.

Ледве встигаю вставити слівце (адже насправді є випадковим співбесідником, якому на щастя ВЖЕ нічого від цієї "гімназії" не треба), - "а як же планування?" "Та куди там", - виривається в тітки.

Завершивши свої справи з нею, йду геть вчергове замислюючись над тим, що система ВСЬОГО життєустрію в України не просто прогнила і втратила зв"язок з реальністю. Її, цієї системи, вже просто не існує. І якщо для простого українця вже стало проблемою влаштувати дитину в дитячий садочок чи перший клас, то явно щось вже негаразд в нашому УКОАЇНСЬКОМУ ДОМІ. Ні, не так, - не щось, а все і в ДОМІ, який не відомо вже чи є НАШ і чи є УКРАЇНСЬКИМ...

Було б це все можливо й смішно, якби не було так гірко...

PS. Чути цю розмову в Скандинавській гімназії, - школі, яка наскільки розчарувала за 6 років перебування в ній старшої доньки, що й слухати про неї не має вже жодного бажання, було якось ніяково. Хай би це був Гуманітарний ліцей чи ще якийсь авторитетний рейтинговий Київський заклад. Але ж йшлося про гімназію, в якій, за слухами, без поборів не вирішується жодне питання, проблеми з рівнем освіти, дисципліни тощо. Йшлося про заклад, в якому директор і Ко відчувають себе місцевими шкільними "лозінськими". І це в столиці!? А що ж тоді говорити про решту країни...