Лицом к лицу с Америкой. Разом з Микитою Хрущовим

І от позаминулого тижня я випадково гривень за 10 придбав цей раритет в одному із букіністичних магазинів Києва і з великою цікавістю погортав.

Ось одна з крилатих фраз Микити Сергійовича: «Вы спрашиваете меня о канкане? С моей точи зрения, с точки зрения советских людей, это аморально… У нас в Советском Союзе мы привыкли любоваться лицами людей, а не их задами». Річ у тім, що під  час візиту до Голівуду Хрущову станцювали канкан, а потім іще якийсь докучливий репортер підбурював Шерлі Маклейн повище задрати спідницю, коли вона фотографувалася з Микитою. Його поїздка на «фабрику грез» була знаковою  та показовою, юо зовсім незадовго до того в роки розгулу маккартизму близько десятка «голлівудців» загриміли за грати за нібито симпатії до комунізму. І от часи змінилися: комуніст номер один у супроводі дружини Ніни Петрівни дивиться канкан у серці американської кіноіндустрії, яка, пояснюю автори книги, замінила американцям всю культуру.  «Каждый американский фильм должен утверждать, что образ жизни Соединенных Штатов – лучший, каждый фильм должен быть оптимистичным и показывать маленькому человеку, что где-нибудь и когда-нибудь он схватит за хвост свое счастье».

Перепало від авторів американському телебаченні за засилля реклами. «Что за дело миссионеру Меркурия,  что интимно необходимая склянка прерывает лирические излияния влюбелнных героев, что снотворные пилюли вторгаються в резвое движение веселой комедии, что тоальный клопомор прерывет течение кинметаографической мысли».