Вчора вперше мав нагоду відвідати консульство США в
Києві. Не знаю, як було раніше, до переїзду всіх американських служб в
одну простору новобудову, бо просто не було потреби відвідувати
заокеанські землі. Проте цей похід вразив. У позитиві. Розповім по
порядку.
Заповнення паперів
Зі слів колег і знайомих знаю, що кожне консульство
європейської країни має свій ексклюзивний перелік документів, який
вимагає при поданні клопотання на оформлення шенгенської візи. І це
незважаючи на всі зусилля наших дипломатів якось досягти уніфікації
цього питання, Візовий кодекс, запевнення й обіцянки високих
брюссельських чиновників тощо.
Не буду розлого описувати особливості цих переліків,
про це вже писано переписано в українських ЗМІ, говорено-переговорено на
круглих столах, консультаціях, зустрічах тощо. Проте без прикладів типу
«трудова книжка в оригіналі» чи «візова історія за останні 5 років» не
обійтися, хоча це лише квіточки, ягідок там вистачає.
В американців все інакше. Будь-хто з будь-якого
куточка України (як і світу в цілому) може запросто увійти на сайт
Посольства США, заповнити протягом 20 хвилин електронну анкету,
роздрукувати підтвердження її надсилки на одну сторінку, зателефонувати
на вказаний багатоканальний телефон, за яким записатися на співбесіду у
зручний (!) для нього час і потому. За цю послугу, правда, треба
заплатити щось біля 100 грн., проте без ходінь в банки, стояння в чергах
чи виписування квитанцій, а всього лиш назвавши номер своєї кредитної
картки. Час же, як відомо, це гроші.
Кордони – обличчя держави
Знайомство з будь-якою країною світу починається з
розмови з її прикордонниками. Не важливо де, - в аеропорту, на залізниці
чи автомобільному контрольно-пропускному пункті, - відбувається перший
контакт. Аналогічно і з посольствами іноземних держав, адже за воротами –
українська юрисдикція закінчується, далі – іноземна держава.
Прибувши в консульство США за 15 хвилин до
призначеного часу одразу здивувало те, що потенційних відвідувачів
оплота демократії зібралося не так вже й багато, при цьому їхній прохід
на американську територію організовують українські сек’юріті не типової
для наших правоохоронців охайної і привітної зовнішності і манер
поведінки.
Затримок з потраплянням в середину святая святих
жодних. Рівно в призначений час, плюс-мінус пару хвилин, відвідувач
попадає в тепле і зручне приміщення, де можна й в туалет сходити,
вибачте за подробиці, і газетку почитати чи кави з якимись снеками
попити. Люди спокійні, впевнені в собі, враження такі, начебто ти вже не
в Україні.
Процедури як в першокласному банку
Організоване все як в першокласному банку. Стояти в
чергах годинами не потрібно. Все, що очікується від апліканта, - не
забувати спостерігати за електронними табло, на яких весь час змінюються
цифри. Дійшла твоя черга, вперед на реєстрацію. Всі документи в
порядку, - ще з півгодини-годину чекання і настає час жаданої співбесіди
з американським консулом. Тут, наскільки стало зрозуміло з уривків
декількох діалогів українських заявників з американськими консулами,
жодні емоції чи тиск не проходять. Головне - бути відвертим, і все буде в
порядку. І наостанок. Співбесіда триває 3-5 хвилин, не більше.
При цьому жодних мук чекання чи ще одних записів в
черги. З посмішкою на вустах Вам оголошують про рішення, незалежно від
його змісту. Далі ж все просто - кур’єр доставить Вам паспорт з візою
туди і в час, де і коли Вам буде зручно (!). І наостанок, те, що тим,
хто пройшов муки «шенгенських пригод» може лише наснитись. Жодних
паперів, окрім одного аркуша з підтвердженням заповнення анкети,
паспорта і запрошення НЕ ПОТРІБНО (!) Думаєте фантастика? Ні.
Реальність, сам випробував це на собі, при цьому успішно.
І все-таки уроки треба вивчати, панове європейці
Похід в амбасаду США заставив глибоко замислитись над ось чим. Ми ніби
інтегруємося в ЄС, є географічним центром Європи, не внесені до чорних
списків футбольних фанатів, як британці, не асоціюємося з торговцями
наркотиків чи терористами, як дехто. Ми не конфліктні й роботящі, легко
адаптуємось навіть до найважчих умов, незалежно від того, в Португалії,
Іспанії, Чехії працюємо і живемо чи де-інде. Чому ж з нас наші брати
європейці по суті знущаються, практикуючи наскільки принизливі процедури
оформлення віз (а по суті дозволів-запрошень приїхати до них, щоб
витратити власні кошти, а заодно і на них же попрацювати)? Чому навіть з
візами нас шманають і садовлять за грати на польсько-німецьких та інших
кордонах? При цьому при будь-якій владі. Питання далеко не риторичні.
Норми і стандарти, складнощі погодження спільних
рішень, кажете панове? Не вірю. Американці з їхніми п’ятдесят з чимось
штатів з різними практиками, гонорами, традиціями, законодавствами тощо
показали, як це має насправді все працювати так, щоб країну поважали і
хотіли з нею співпрацювати. Думайте, панове європейці, і нарешті дійте.
Бо скоро до Вас ніхто, крім, знаєте самі звідки і з яким умінням, горіти
бажанням поїхати потратити кошти чи попрацювати, не буде. А принагідно
дякую Вам, панове американці, за черговий урок нам всім, європейцям, на
предмет того, як треба врегульовувати настільки непрості питання, якими цього разу стали цивілізовані процедури оформлення віз в Україні.
Вперше опубліковано на сайті http://www.segodnya.ua/blogs/trukhanblog/14362116.html
Впер<a rel="nofollow" href="http://www.segodnya.ua/blogs/trukhanblog/14362116.html">Источник</a>