ХУП - найпопулярніша сила. Про Хуторянську українську партію - "Політтех"

Попередня влада – то не ангели, але на фоні теперішньої чортівні над нею неначе німб світиться...Суспільство своєю пасивністю дає Януковичу карт-бланш

В інтерв'ю сайту "Політтех" поділився своїм баченням виборчої кампанії. Розповів не все, що знаю, а лише про те, що питали. 

"Від парламентських виборів залежить, чи залишається у Януковича шанс прорватися на другий термін, з другого боку, чи отримають опозиція та суспільство інший шанс, навпаки, прискорити його відхід від влади.

В тактичному плані новий парламент може стати центром противаги теперішньому президентському абсолютизму.

*** 

Позитивна програма в опозиції є, її презентовано 12 травня на між партійному форумі об’єднаної опозиції. Щойно от повернувся з круглого столу, де Арсеній Яценюк, Олександр Турчинов, інші члени команди обговорювали її з провідними політичними та економічними експертами. Програма дуже амбітна, важка для виконання, але іншого варіанту нема. Щоб в неї повірили люди, її треба до них насамперед донести, і зрозуміло, що каналів комунікації для цього бракує. І проблема не лише в тому, що інформаційне поле сьогодні доволі кероване, причому ж не опозицією. Навіть вільні мас медіа взагалі традиційно мало цікавляться позитивними програмами, бо негатив дає більший рейтинг, а відповідно і жирніші доходи від реклами.

***
Режим, навіть контролюючи більшість ЗМІ, вже не може довести, що теперішня влада, яка зосередила в своїх руках більше повноважень, ніж будь-яка попередня, краща. Тому не меншу ставку, ніж на власну популяризацію, вони роблять на тотальну дискредитацію опозиції під гаслом «ми однакові». Але ж це неправда.

Так, в Україні ніколи ще не було справедливості, але ніколи не було такої несправедливості як тепер.

Так, корупція була і за попередньої влади, але ще за жодної влади вона не розквітала так, як за теперішньої.

Ніхто ще не мав такого обсягу повноважень, щоб боротися з корупцією, але жодна влада ще не докладала таких зусиль, щоб цю корупцію очолити.

Резюме таке. Попередня влада – то не ангели, але на фоні теперішньої чортівні над нею неначе німб світиться. Інтуїтивно люди це розуміють, саме тому опозиційні партійні списки вже сьогодні на виборах набрали би значно більше, ніж провладні.

***

Очевидно, Віталій Кличко зробив свій вибір йти самостійно, окремою колоною. Він не перший політик, який потрапив під чарівну магію приємних соціологічних цифр. Так, вони демонструють непогані показники УДАРу. Так, немає ніби достатнього кумулятивного ефекту від можливого приєднання Кличка до списку об’єднаної опозиції. Але в основі стратегії кампанії не повинна лежати лише соціологія. Виходячи тільки з неї, “Батьківщина” і “Фронт змін” теж винайшли б з десяток причин не інтегруватися.

Віталій у стосунках з виборцями наразі переживає те, що політтехнологи звуть медовим місяцем. Але він тому і «місяць», що не триває вічно ані в подружньому, ані тим більше в політичному житті. Це по-перше. 
По-друге, кумулятивний ефект не може з’явитися одразу, над цим треба працювати: зорати, посіяти й зібрати. Тоді буде результат. По-третє, слід враховувати ймовірний вплив іншого процесу, якого не уникнути, якщо йти різними колонами. Принаймні частково об’єднана опозиція та УДАР діятимуть на одному електоральному полі. Відтак, об’єктивні закони політичної конкуренції діятимуть попри наші суб’єктивні бажання чи небажання, симпатії чи антипатії, попри наявність чи відсутність якихось домовленостей. Мій майже двадцятилітній виборчий досвід не залишає жодних сумнівів в тому, що жодні папери не захистять від змагання в умовах реальної конкуренції. За таких умов, на жаль, не може бути договірного матчу.

Я переконаний, що опозиція була би значно сильнішою у форматі спільного списку «Батьківщини», «Фронту змін» та УДАРу. Це б гарантувало повний розгром ПР як небезпечного ворога, якого шапками не закидаєш. Контрибуції та репарації, конфіскації та реквізиції, проведені цією партією за два роки, створили непогану матеріальну базу для тотального підкупу виборців, який наразі оформлений в проект «соціальні ініціативи президента». І вивіска хороша, і проект гарний, але чому не вчора, а завтра, перед самісіньким голосуванням? Однак, далеко не всі виборці перейматимуться цим питанням, і я прогнозую зростання рейтингу ПР і доволі запеклу боротьбу між матеріальним і нематеріальним. В 2004 році ПР так само загадала про народ за лічені місяці до виборів, і соціологи не встигали заміряти, як зростає вдячність.

Але Кличко, якщо йтиме окремою колоною, за словами соціологів, відбиратиме голоси і у Партії регіонів.

***

Я вже говорив про те, що в багатьох округах, особливо там, де ПР проводитиме лояльних до себе людей манівцями, городами і т.д., закопавши чи спаливши їхні партійні квитки, перемагатимуть ресурсні кандидати. Після того, як вони переможуть, якщо з ними не домовляться ще до цього, всі вони отримають пропозицію з розряду тих, від яких не можна відмовитись.

В багатьох округах, особливо в Центральній Україні, кандидати від Партії регіонів будуть добре замасковані, закамуфльовані. Ніде не буде видно, що це кандидат від влади. Напевно, вони максимально від неї публічно дистанціюватимуться, проголошуватимуть себе такими, що належать до партії даної області, даного району, даного округу, даного села, але після виборів на превеликий подив затурканих ними довірливх виборців стануть під знамена Януковича.

***
Закон про вибори, за який так нещадно було бито опозицію, перекрив багато технологій фальсифікації. Але є речі, де закон безсилий, де можна його обійти. Каруселей не буде, але нема можливостей зупинити мережевий маркетинг. Частина депутатів вже зараз в глибокому підпіллі веде скупку голосів, а до третини виборців готові, згідно досліджень, брати гроші за голосування.

***

Опозиція не підтримує бойкоту Євро, перенесення матчів з України і т.д. Опозиція виходить з того, що українські виборці з власних кишень, оскільки у нас вся підготовка до Євро відбувалась за рахунок бюджету, сплатили за це свято, і мають його відгуляти сповна. Тому всі спроби влади звинуватити опозицію в тому, ніби вона закликає світ бойкотувати Євро – від лукавого. Це ж ніщо інше, як спроба перекласти відповідальність з хворої голови на здорову.

Є й інший аспект цієї проблеми, – бойкот українських матчів провідними європейськими політиками. До цього звичайно у опозиції інше ставлення. Але тут мало що залежить від неї. Треба розуміти, що у української влади вже склався певний образ на Заході, і плануючи свої зарубіжні поїздки чи контакти, західні політики зважають не на думку української опозиції, а на громадську думку в своїй країні. Яка щодо Януковича вже викристалізувалась, і з якої вони теж повинні виходити.

***

ХУП це що? Це, як каже й пише один мій товариш – Хуторянська українська партія, недосяжний лідер за популярністю в українців. Тому суспільство, ми з вами усі разом взяті, своєю пасивністю дали Януковичу, даємо й давати будемо повний карт-бланш. Саме так він сприймає громадську пасивність. За два з половиною роки вони відступили лише один раз – у випадку масових протестів проти податкового кодексу, та й то, якби не хотілося розчаровувати, тому, що цим протестам співчувала значна частина команди самого Януковича.

Можна було б порадіти, якби пасивність обмежувалася лише небажанням 12 мільйонів встати на захист лідера опозиції, за якого вони щойно проголосували. Проблема, на жаль, значно глибша. От, наприклад, українська мова, при всій моїй лобові до Юлії Володимирівни, більша цінність, ніж Юлія Тимошенко, але на її захист від зазіхань регіоналів-українофобів виходить ще менше людей, ніж було під Печерським судом. Минулого тижня під стінами ВР я нарахував аж 300 учасників.

Припускаю все ж таки, що масові акції можуть вибухнути після парламентських виборів 2012 року, подібно до 2004 року, в тому випадку, якщо будуть оголошені такі результати виборів, які будуть суперечити масовим очікуванням. Люди будуть сподіватися на один результат, а потім покажуть Центрвиборчком, який нарахує зовсім інше. Це може стати таким поворотним моментом, під час якого потенційна готовність до масових протестів конвертується в щось реальне.
Історичний досвід України показує, що у нас люди готові пробачити владі практично все, але не пробачають, коли їх позбавляють права вибору.