Арабська весна, слов'янська осінь?

Чи приєднаються до Бенарі та Мубарака слов'янські диктатори?

Ще декілька років тому не лише букмекери, а навіть найдосвідченіші співробітники розвідувальних агенцій країн Великої Вісімки не поставили б і десяти доларів на те, що з режимами, які десятиліттями існували на Близькому Сході та в Північній Африці, може щось трапитись. За всіма своїми відмінностями режими мали дещо спільне. Вони сприймались як стабільні. Так вважали міжнародні оглядачі, в цьому були переконані самі громадяни. Попри загальну невдоволеність урядами, ніщо не вказувало на готовність консервативних мусульман всерйоз взятись за їхнє повалення.

Проте самоспалення Мухамеда Буазізі в грудні 2010 в знак протесту проти дій корумпованої туніської поліції неочікувано для всіх стало іскрою, яка спричинила справжню геополітичну пожежу. Жертвами її полум’я вже стали диктатори Туніса, Єгипта, Ємена та Лівії.  Все арабське Сердземномор’я охоплене громадянським неспококоєм, рівень якої дозволяє впевнено стверджувати про те, що до Мубарака та Каддаффі найближчим часом можуть приєднатись і інші їхні сусіди.

Серед соціально-економічних передумов арабських революцій не має нічого нового: диктатура або абсолютна монархія, порушення прав людини, високий рівень корупції, загальний економічний занепад, безробіття та екстремальна бідність. Все те, чим ці країни були широко відомі задовго до того, як зненацька їхнім громадянам урвався терпець. Все те, чим сьогодні відома й Україна.

Політологи всього світу сперечаються щодо, що ж зрештою є тим фактором, який примушує людей, які ще вчора спокійно займались своїми банальними справами, кинути все і не розходитись з площ своїх столиць навіть перед дулами крупнокаліберних кулеметів. Де та остання межа, перейшовши яку, люди втрачають будь-який страх і набувають тієї абсолютної безкомпромісності, яка насправді й впримушує валитись найстійкіші диктатури.

Єдиної відповіді на це запитання не існує. Проте можна впенено говорити про те, що громадянська непокора має властивість поширюватись не гірше, ніж свинячий грип, а точніше паніка, з ним пов’язана.

Так звана Арабська весна, якщо не брати до уваги місцевий бедуїнський колорит, не є явищем унікальним. Історія знала чисельні приклади того, як революція розпочата в одній країні, дуже швидко перекидалась на сусідні. Європейська весна народів 1848 року, розвал Варшавського блоку, парад незалежностей в СРСР.

Сьогодні ми бачимо, що на територіях України, Росії та Білорусі також відбуваються процеси, які в будь-який момент можуть перетворити, поки що, безрезультативні, антиурядові протести на повномасштабне повстання, яке має всі шанси перекинутись на сусідів і увійти в історію як Слав’янська Осінь. Не отримавши чемпіонства на ЄВРО-2012, українці мають ще шанс виграти цю, значно більш престижну, першість.