В Україну повертається однопартійність

Скоро в усіх радах країни.

Звична нам однопартійна система, в якій більшість з нас народились і виросли, знову повертається до України. Ті, хто скаржився на неможливість вибрати з обмеженого політичного асортименту, можуть зітхнути з полегшенням. Однією проблемою в їхньому житті стане меньше.

 Звичайно про включення в Конституцію положення про провідну роль партії регіонів та про заборону діяльності інших політичних об’єднань поки не йдеться. Проте, як показує досвід, в цьому немає особливої потреби. Достатньо створити кілька партій-сателітів, котрі будуть на виборах набирати по кілька відсотків, і формально буде вважатись, що в країні існує політична конкуренція.

 В Китаї, до прикладу, окрім Комуністичної партії є ще 8 інших. Всі вони входять до Патріотичного єдиного фронту китайського народу, очолюють який комуністи. В Росії можливості для сприйняття суспільством такої одностайності після 1991 були втрачені, тож в Думі присутні опозиціонери. Їх кількість та персональний склад визначають в Кремлі. Решті відмовляють не лише у реєстрації на виборах, а навіть у Мінюсті. Формально в Росії не існує інших опозиційних політичних сил, аніж ті, які балотуються.

 Скоріш за все, один з цих сценаріїв буде застосований і в Україні. Недаремно Комуністична партія Китаю та Єдина Росія є партнерами ПР, з якими в них підписані відповідні двосторонні угоди. Для застосування досвіду старших товаришів потрібно зовсім небагато – отримати переконливу перемогу на парламентських виборах, сформувавши власну звичайну, а бажано конституційну більшість.  Звичайно це виглядає примарно, адже в 2007-му році більшість в парламенті отримали демократичні сили, а рейтинг регіоналів з того часу лише опускався. Проте тут на допомогу можуть прийти різноманітні виборчі маніпуляції. Саме вони й забезпечать Партії регіонів ті омріяні триста мандатів, які відкриють їй шлях до повного і безроздільного домінування та остаточно поставлять хрест на примарному українському народовладді.

 Як і багато наших свіввітчизників, покійний Муамар Каддафі не був великим прибічником демократії. Проте виступав він проти неї відкрито. Йому належить відомий вислів, про те, що триста депутатів, які говорять, що представляють триста мільйонів, - брешуть, насправді вони представляють лише самих себе. Лідер Джамахирії сумнівався у можливості делегування владних повноважень від громадян парламентарям. Саме тому він правив від імені Лівійського народу без жодного делегування, допоки невдячний лівійський народ не натушкував його тіло свинцем.

 В Україні режим публічно проти демократії не виступає. Вибори відбуваються, нехай і втратили свою періодичність та регулярність. Проте результати виборів дедалі меньше відображають справжню волю суспільства, і все більше дозволяють застосовувати до українських депутатів вислів арабського полковника.