Ще ніколи рівень довіри до політикуму в українському суспільству не був таким низьким.
Ще ніколи в суспільстві не були такими високими ставки для влади. У 2015 році для нинішньої влади вибір буде не в тому чи залишатись при владі, чи йти опозицію. Для багатьох представників влади вибір стоятиме в тому, чи зможуть вони втримати все те, що незаконно здобули, а для деяких - постане небезпека втрати власної свободи.
Ще ніколи не стояло так гостро питання довіри до опозиції і її здатності у потрібний час вивести на вулицю громадян і повести їх за собою, - а не лише зібрати на виборах голоси тих, хто просто не хоче нинішньої влади.
Що може зробити громадянське суспільство до 2015 року? Як можна гарантувати, що після 2015 року якість політики буде іншою?
По-перше, можна чекати, поки зміниться політичне покоління. Коли відбувається зміна поколінь, завжди відбувається зміна якості політики. І, отже, задачею громадянського суспільства може бути робота з тими, хто прийде в українську політику в майбутньому. Це робота на післязавтра, це підготовка молодшого покоління до того, що якість політики повинна бути іншою.
Але зміна покоління триває років 15. Перша така зміна поколінь відбулася у 2004 році шляхом «помаранчевої революції». І друга така масштабна зміна поколінь може відбутися не раніше 2020 року. Отож, це правильний шлях. Але чекати результатів доведеться довго.
Другий, більш швидкий шлях до посилення якості української політики - це просування законів, що цю якість покращують. Адже кожен закон може працювати як на посилення відповідальності політиків перед громадянами, так і на прихід до влади далеко не кращих представників суспільства.
І, отже, задачею громадянського суспільства має бути активне лобіювання законів, які посилюються якість українського суспільства. Для кожного сектору можуть бути запропоновані законодавчі ініціативи, що суттєво покращують якість життя. А, насамперед, для кращої якості політики необхідно вимагати нового Закону про вибори, закону про фінансування політичних партій та антикорупційний пакет законодавчих ініціатив, які сприятимуть прозорості державного управління.
Але ми свідомі того, що лише експертної роботи може бути замало. Ми знаємо, що політики тоді реагують на суспільство, коли ними керує страх. Коли вони відчувають, що можуть втратити владу і що їм є реальна альтернатива.
І, якщо так, то , можливо, третім шляхом дій громадянського суспільства – є висунення свого кандидата у Президенти, - кандидата, який має довіру суспільства, який відповідає всім критеріям доброчесності, і за яким буде не лише гарне чесне ім'я, а і пакет реформаторських ініціатив, що радикально змінять країну.
І, якщо так, то такого кандидата потрібно вже шукати. А ще – творити виборчу програму нашого кандидата у Президенти.
Але чи готове розмаїте громадянське суспільство об’єднатися навколо єдиної кандидатури? А ще головніше – чи готове громадянське суспільство довіритися одному, навіть найкращому, кандидату, якщо глибинне значення громадянського суспільства є в тому, щоби не покладатися на когось, а сподіватися лише на себе?
Відтак, можливо, четвертий шлях дій громадянського суспільства полягає в тому, аби перейти в режим широкого громадсько-політичного руху, - розбудовувати мережі серед різних соціальних та професійних груп, студентства, профспілок. Іншими словами, цей шлях передбачає вихід за межі звичних середовищ і творення розгалужених осередків серед тих, хто сьогодні перебуває поза межами громадсько-політичної мобілізації.
Ці мережі необхідно системно тренувати, перевіряти регулярними акціями та готувати до широкого спротиву диктатурі та дієвих вимог щодо якісної зміни політичної еліти.
Це шлях польської «Солідарності», Народного Руху України кінця 1980-х., та багатьох інших масових громадсько-політичних рухів, що успішно змінювали цілі країни.
Але чи здатні ми мобілізувати апатичних громадян? «Противсіхів»? Чи здатні ми вийти за межі груп Фейсбуку, де одні і ті самі люди переконують одне одного в тому, в чому ті і так давно переконані?
І тому є ще п’ятий шлях – робити і далі те, що ми робимо зараз. Може варто і надалі просто втілювати свої проекти і не морочити собі голову суттєвими змінами формату своєї роботи. Адже ми, справді, реалізуємо цікаві і потрібні проекти, які можуть здійснити свій позитивний вплив на наше суспільство. То може робити і далі те, що ми знаємо і вміємо?
Але чи достатньо цього для того, аби гарантувати, що українське суспільство після 2015 року буде якісно іншим?
Сергій Таран
Громадянський Рух ЧЕСНО