Референдум для Януковича: початок диктатури чи її кінець?

Гітлер і Муссоліні, Франко і Піночет, грецькі “чорні полковники” та гаїтянські тонтон-макути легалізовували свої диктатури саме завдяки імітації всенародної підтримки на референдумах.

В Україні прийнято новий закон “Про всеукраїнський референдум”. Враховуючи той факт, що за 21 рік незалежності в Україні не відбулося жодного референдуму за народної ініціативи, навряд чи цей закон приймався для того, щоб посилити механізми безпосередньої демократії: дати громадянам можливість нарешті відкликати своїх обранців, самостійно ініціювати та приймати нормативні акти, визначати основні вектори внутрішньої та зовнішньої політики. Очевидно, що завдання цього закону, як і решти змін до конституційного законодавства, обслуговування інтересів режиму, а це означає, що режиму найближчим часом необхідно буде проводити референдум.

Навіть поверхневий аналіз закону безпомилково вказує на два типи референдумів, під які він був написаний: ратифікаційний, яким передбачено узгодження уступки частини території України іншій державі, та конституційний, яким легалізуються зміни до Конституції. З тексту зникли згадки референдумів про дострокове припинення повноважень Президента та Верховної Ради, процедура яких була чітко прописана в попередньому акті. Місцеві ж референдуми даним законом скасовані взагалі. Іншими словами, закон потрібен виключно для зміни території та Конституції України, і виключно з ініціативи влади.

Референдуми в авторитарних країнах, до яких ми сміливо можемо віднести і нашу, ніколи не проводились для посилення демократії. Гітлер і Муссоліні, Франко і Піночет, грецькі “чорні полковники” та гаїтянські тонтон-макути легалізовували свої диктатури саме завдяки імітації всенародної підтримки на референдумах. Власне і колишні радянські республіки демонтаж демократії проводили саме в такий спосіб. Після розстрілу Борисом Єльциним Білого Дому та проведення всенародного голосування за обмеження влади парламенту, референдуми про продовження та посилення повноважень діючих президентів відбулись також в Казахстані, Узбекистані та Білорусі. Парламентська криза, яка вимагає передачі президенту додаткових повноважень, зокрема: одноособового призначення уряду та прийняття указів, що мають силу законів. Враховуючи те, що центр розробки диктатур на пост-радянському просторі ймовірно знаходиться в одному місці, Україні варто чекати подібного сценарію в самому найближчому майбутньому.

Проте жодних підстав для впевненості в успішності цієї операції немає. Власне основна відмінність Віктора Януковича не лише від згаданих авторитарних керівників минулого, але й від своїх середньоазійських колег – надзвичайно низька популярність. За відсутності справжньої підтримки громадян, результати референдума доведеться фальсифікувати. А це може стати як початком, так і кінцем дефективної української диктатури. Венесуелою, можливо й досі б керувала військова хунта, якби президент країни генерал Хіменес не вирішив свого часу продовжити власні повноваження.