Чому мовчить Тимошенко?

Як показує історичний досвід, в’язниця часто не лише не змушує лідерів замовчати, а навпаки виступає трибуною, з якої ще гучніше лунають їхні оцінки та заклики.

Найбільша проблема Тимошенко не пов’язана ані з вимушеною неволею, ані з наміром режиму її засудити до довічного у цій неволі перебування. Зрештою, з самого початку було зрозуміло, що ув’язнення спрямоване на усунення екс-прем’єра з політичного життя, а відтак буде застосовуватись так довго, як це режиму буде потрібно. Найбільша проблема Тимошенко, як  політика, а не як людини, полягає в тому, що її усунення з політичного життя країни значною мірою вдалось.

Безперечно, її перебування за гратами суттєво перешкоджає оперативному керуванню партією, однак не мало би стати на заваді продовженню політичної діяльності вцілому. Як показує історичний досвід, в’язниця часто не лише не змушує лідерів замовчати, а навпаки виступає трибуною, з якої ще гучніше лунають їхні оцінки та заклики.

Сьогодні таких оцінок та закликів чекають від Юлії Тимошенко і її прихильники. Проте натомість абсолютна більшість новин, які виходять з Харківської лікарні, стосуються не сприйняття поточної ситуації лідером опозиції, а її самопочуття. При цьому, послідовно створюється імідж не незламного борця з режимом, а його хворої полонянки. Навіть ті повідомлення, в яких Тимошенко виступає суб’єктом, а не об’єктом, здебільшого є спростуваннями звинувачень, які не втомлюється генерувати Генеральна прокуратура.

Розмови про те, що Тимошенко не має змоги робити політичні заяви більш активно, не витримують жодної критики. Така можливість очевидно є. Для прикладу достатньо просто подивитись на Юрія Луценка, який навіть веде власний блог на кількох інтернет-ресурсах. Теза про те, що Тимошенко не має чого сказати, або не достатньо добре орієнтується в процесах, які відбуваються в країні, є ще більш сумнівною. Ті декілька зверненнь, які від неї виходили, а також її протести у відповідь на фальшування виборів, вказують на значно більш адекватну оцінку ситуації, аніж у більшості її колег на волі.

Причина її мовчання залишається незрозумілою. Проте можна сказати абсолютно впевнено, що лише наявність систематичної, нехай і односторонньої, комунікації з супільством може зберегти за Юлією Тимошенко роль справжнього лідера опозиції. За відсутності такого спілкування вона може остаточно перетворитись на учасника жорстокого реаліті-шоу. 

Звичайно, це буде викликати жалість. Проте це війна. І на цій війні Україні потрібні герої, а не жертви.