Про поразки, реванші та Абсолютну Перемогу

Ситуація в Україні надто запущена. А отже йти від тріумфу до тріумфу не вдасться.

В умовах неспинного маршу режиму дедалі більше малодухих українських політиків та громадських діячів закликають до тактики, так званих, малих перемог. Наголошуючи на неможливості змінити не лише саму систему, але й її фігурантів, вони пропонують суспільству сконцентруватись на вирішенні дрібних незначних питань. В такий спосіб, на думку адептів побутових революцій, громадяни уникнуть розчарувань, пов’язаних з неминучими невдачами в  нерівній боротьбі з переважаючими силами супротивника.

Звичайно, якщо ставити перед собою завданням збереження душевної рівноваги учасників спротиву, така логіка має право на існування. Проте вона ніколи не забезпечить вирішення основних проблем. Фактично така позиція зводиться до відмови від боротьби за речі дійсно важливі в обмін на внтурішній психологічний комфорт.

Замість того, щоб страждати від неможливості здобути омріяну Україну, пропонується прагнути більш приземлених, а отже більш досяжних речей. Якщо ви не можете зберегти державу, демократію, відстояти власні права і свободи – ви завжди зможете прибрати в себе під під’їздом. І не має значення, що за це прибирання ви вже заплатили комунальникам. Думати необхідно позитивно. Інакше ви ніколи не позбудитесь неприємного смаку поразки.

Насправді, посеред тотального програшу українського державницького проекту саме усвідомлення поразки та, як наслідок, прагнення реваншу – єдине, що може дати українцям необхідну для ультимативної боротьби мотивацію. Спроби ж сховатись від дійсності в пошуці дрібних перемог – є нічим іншим, аніж дезертирством.

У Ірландської Республіканської Армії на початку ХХ-го століття була гарна традиція. Вони захоплювали будівлю парламенту і проголошували незалежність Ірландії від Британської імперії. Британські війська вибивали їх з будівлі, тих хто залишався живим - кидали до в'язниць. Але через якийсь час вони приходили і знову захоплювали парламент. Одного дня в Лондоні зрозуміли, що перемогти націю, яка не капітулює, можливо, лише фізично її знищивши. 

Програти бій не страшно, страшно його вчасно не почати. Ситуація в Україні надто запущена. А отже йти від тріумфу до тріумфу не вдасться. Йти доведеться від поразки до поразки. І лише готовність підніматись знову і знову приведе нас до перемоги. 

Зрештою, саме ця готовність і є Абсолютною Перемогою.