Спитають з тих, кому багато дано

2 квітня Верховна Рада мала розглядати в другому читанні постанову про призначення виборів депутатів Київської міської ради і міського голови.

Вже з початку було зрозуміло, що влада не збирається призначати ці вибори через завідомий програш. У тих, хто називає себе опозицією, голосів для прийняття рішення немає. Тому єдиним шансом повернути Києву місцеве самоврядування, магдебурзьке право, був і є тиск громади на парламент.

Власне, Українська платформа «Собор» разом з громадськістю готувалася до проведення масштабної акції, бо без виходу на вулицю хоча б 50 тисяч киян, тиск не дієвий.

А так звана парламентська опозиція лише випустила пару. Оголошення про проведення мітингу 2 квітня було зроблено дивним чином. Заяви лунали з вуст третіх, десятих людей в ієрархії цих політичних сил, і до останнього часу лідери легенько це підтримували. Тільки напередодні призначеної дати з’явилось відеозвернення до киян. Це нагадує відому приказку: «Куме, ви мене так хочете, як я вас боюся!». Отак, насправді, опозиціонери закликали на мітинг. І, зрозуміло, кияни не вийшли.

Тобто, у трьох політичних сил: «Батьківщини», «УДАРу» і «Свободи» немає бажання, як і у влади, проводити в столиці вибори. Абсолютно був правий Леонід Кравчук, коли говорив, що «вибори в Києві не проводяться, бо на 70% цього не хоче влада і на 30% - не хоче опозиція».

В мене взагалі останнім часом складається враження, що «опозиційна трійка», сподіваюсь, несвідомо, проводячи заходи по областям, займається випусканням пару, а не пробудженням українців для висловлення свого протесту нинішній владі. Так собака позначає територію, але нічого на ній не робить.

 У зв’язку з цим своє слово має сказати громадський сектор, а також позапарламентські політичні сили. Без них в Україні нічого не відбудеться. Таке враження, що, пройшовши до парламенту, хлопці з дівчатами зажиріли. І єдине, про що думають, - це про президентську кампанію. Все решта є для них похідним. Тобто, влада понад усе! Не Україна, а влада - понад усе!

Я вперше за останні часи достатньо гостро критикую дії опозиції, яку в широких колах називають «реєстровою». І не тому, що влада краща (вона набагато гірша), але завжди питають із тих, кому багато дано. Вся моя критика, в тому числі, спрямована на приведення до тями тих, хто гучно заявляє про свою демократичність і бажання змін в Україні.

 Особисто в мене немає віри, що три парламентські партії – «Батьківщина», «УДАР» і «Свобода» є альтернативою нинішній владі. Я переконаний, що сьогодні має народитись і сформуватись інша політика в Україні. І цю політику мають започаткувати небайдужі громадяни й ті позапарламентські політичні сили, які насправді щиро прагнуть Україні добра.