Час злітати

У США вперше злетів у повітря гібридний літак-дирижабль компанії Aeros, замовлений Пентагоном.

Як твердять науковці, винахід здатен зробити революцію в транспортних перевезеннях: апарат зможе перевозити десятки тонн вантажу на будь-які відстані, витрачаючи пального втричі менше за звичайні літаки без прив’язки до злітних смуг. Можна було б прочитати цю новину й забути. Якби не одне «але»: винахідник – родом з України.

Він закінчив Львівську політехніку і навіть працював на КБ імені Антонова. Нині його компанія – найбільший у світі розробник дирижаблів – виробляє їх не на заводі Антонова.

І так з безліччю наших співвітчизників, які реалізують себе не в Україні, починаючи з винахідника гелікоптерів Ігоря Сікорського і закінчуючи нашими сучасниками – мільйонами потенційних організаторів бізнесу, які продовжують навіть не еміграцію, а втечу з України.

Людський потенціал України, що коштує трильйони, свідомо розтринькується, знецінюється і деградує. Насамперед, винна влада, яка не уявляє, що таке працювати на громаду, а не на себе, і своєю жадобою прибиває ділову активність та витискає людей в еміграцію.

Які наслідки такої політики?

За підсумками 2012 року Україна показала 0,2% зростання ВВП. І це в той час, як за даними Світового банку світова економіка 2012 року росла вдесятеро швидше – на 2%, а економіка країн, що розвиваються, співмірні з Україною за рівнем розвитку – майже на 5%. Зрозуміло, що так Україна йде не в двадцятку найрозвиненіших держав, як це колись пообіцяв Янукович, а в протилежний бік. У нинішньої моделі «розвитку», заснованої на казнокрадстві,  просто закінчилося пальне.

Під час кризи виграють ті, хто ефективний. Китай протягом останніх 10 років, замість вкладати в Лондон, Ніццу і Кіпр, потроїв своє виробництво сталі, створивши проблеми, які зараз підкошують українську металургію. А нинішній український режим може лише деградувати. 

Згадаймо про ту ж авіацію. Щойно Росія викупила в України інтелектуальні права на військово-транспортні літаки Ан-140Т і Ан-140С, та модифікації пасажирського Ан-140-100. Завод імені Антонова повністю передає всю інтелектуальну власність самарському заводу. Завдяки цьому росіяни зможуть виробляти транспортники незалежно від України. У грудні 2012 року Міноборони Росії заявило, що відмовляється від закупівлі літаків, мовляв, через «низку недоробок». А насправді Росія, як і годиться спритному покупцеві на базарі, так збивала ціну. 

У цей час перед країною стоять надзвичайні загрози. Росія заманює і заштовхує Україну до свого «Мутного» союзу відсталих феодалізмів, покликаного додати Москві «вєлічія» за рахунок викачування крові, соків і рабів із нових колоній.

Сьогодні перед українським народом стоїть питання колосальної важливості: чи дозволить він і далі знищувати свою країну, чи організується й зупинить орду й перейде в наступ – крок за кроком відвойовуючи країну, повертаючи свободу та гідність. Час почати солідарно діяти всім цим людям, хто може і хоче щось робити, щоб українцям не треба було блукати світами в пошуках долі.

Критикувати мало. Бо відповідаючи на питання: хто винен, часто забувають дати відповідь на друге – що робити?

Нині є три парламентські опозиційні партії. Але чи є вони ефективними? Спробуємо відповісти: чи здатна нині опозиція створити серйозні проблеми у разі чергової фальсифікації виборів? На виборах-2012 вона довела, що ні. Щоб перемогти в нинішніх умовах, навіть рейтингу у 50% може виявитися замало.

Для того, щоб за опозицією пішли, вона має прикладом довести, що справді якісно інша. І не скаржитися, що її  не підтримують, бо це проблема насамперед опозиції, а не народу. Едмунд Берк якось сказав: «Якщо я скаржусь на брак підтримки, це явна ознака, що я її не заслуговую». 

З 2010 року Українська платформа «Собор» намагалася просунути ідею очищення. На парламентських виборах 2012 року виборчий список партії сформували два десятки громадських авторитетів. Чому не більше? Тому що стільки згодилися – ми запрошували добру сотню.

За два тижні до виборів-2012 партія, як і обіцяла, зняла список з балотування на користь опозиційних сил. Це пояснювалося виключно масштабом загроз, що стояли перед Україною у зв’язку з небезпекою здобуття Януковичем конституційної більшості в новому парламенті. За нашими даними, зняття Української платформи «Собор» з балотування заощадило для опозиції два-три мандати. Які вона успішно розгубила в перший же день роботи нової Ради.

Теоретично ми могли б піти на виборах і відкусити якусь дещицю в трійці опозиційних партій. За це ми, як інші, отримали б «бонус» від влади. Однак, на практиці це було неможливо, бо це вимагало б від членів списку переступити через усе, що вони робили раніше в своєму житті..

Після виборів ми вирішили продовжити гуртувати громадськість. Єдине, чого не вистачає Україні – віри у свої сили і довіри один до одного. Партія ухвалила надати організаційний майданчик для залучення провідних громадських авторитетів України під час національних та місцевих виборчих кампаній. У тому числі в Києві (якщо ці вибори, звичайно, вдасться відстояти).

Головною метою участі Української платформи «Собор» у столичних виборах буде ліквідація корупційних практик. Ідея, з якою партія піде на вибори – зробити все по-чесному. Настав час припинити ганьбу, коли безліч розумних, чесних і сильних киян не здатні проконтролювати, куди йдуть їхні гроші. У Києві, де зібрана велика кількість високоосвіченого населення, Українська платформа «Собор» змагатиметься як з «партією гречки», так і з корупціонерами усіх мастей.

З чого почати?

По-перше, ми готові на постійній основі в максимально стислі терміни розглядати всі ініціативи громадськості для їхньої імплементації політичними інструментами партії. Співпраця з громадськістю недооцінена більшістю політичних партій України. Більшість політиків не мають ані досвіду такої співпраці, ані бажання його набути.

По-друге, і найголовніше – ми пропонуємо авторитетним серед киян активістам та моральним авторитетам місцевого і загальнонаціонального рівня як свій виборчий список, так і участь у виборах від партії в мажоритарних округах. Ми прагнемо зібрати людей, для яких влада – не самоціль чи спосіб самозбагачення, а засіб робити добро своїй країні.

Тих, хто вважає себе гідним представляти київську громаду (і такими їх вважає громада), ми закликаємо не гаяти час і звернутися до Української платформи «Собор» - партії №1 у реєстрі політичних партій, спадкоємця Української Гельсинської спілки. І це їм нічого не коштуватиме, на відміну від багатьох інших партій.

Цікаво, чи здатна ще якась політична сила повторити такий хід?