Про внутрішньовидову боротьбу, месіанських віслюків та стройовий крок

Українці воліють краще бути баранами-одинаками, кожен з яких переконаний, що його ворота найновіші

Українська нація складається з суцільних майстрів спорту по внутрішньовидовій боротьбі. Атомізоване українське суспільство є надзвичайно сприятливим навіть не для соціальних або релігійних конфліктів, а для війни всіх проти всіх. Відсутність будь-яких дієвих об’єднань не залишає місця для інших форм суспільного протистояння.

Принцип “розділяй і володарюй” в Україні немає жодного сенсу, оскільки переважна більшість й так не прагне до консолідації. Сім’я залишається єдиним суспільним інститутом, який ще передбачає якусь кооперацію, проте навіть рудиментні родинні стосунки не породжують родинних кланів. Відсутність конкуренції – ось причина, завдяки якій так комфортно в Україні себе почувають представники етносів, що не втратили первісну здатність гуртуватись.

Будь-які спроби організувати українців натикаються насамперед не на протидію режиму, а на відверту ворожість з боку тих, хто мав би організовуватись. Порівняння з стадом баранів – найбільш лояльна реакція на своїх, більш схильних до колективної поведінки співвітчизників. Вбачаючи в будь-якій кооперації загрозу своїй винятковості та не бажаючи приймати будь-яких авторитетів, українці воліють краще бути баранами-одинаками, кожен з яких переконаний, що його ворота найновіші.

Навіть тим, хто намагається реалізуватись в громадсько-політичному секторі, вдається зберігати хронічний хвороблий індивідуалізм. Тішачи своє марнославство, кожен більш-менш активний діяч мріє про власний тріумфальний в’їзд у Київ на месіанському віслюкові.

Це плодить віслюків, але не месій. Коли прийде час справжніх змін, його буде легко відрізнити по стройовому кроку його передвісників.