Міжнародний досвід показує, що для досягнення світових показників в ряді галузей АПК необхідно створювати максимально сприятливі умови для розвитку сільського господарства.
Незважаючи на перспективність розвитку аграрного сектору в Україні, ця галузь стикається з безліччю проблем. Це призводить до того, що вітчизняні аграрії не в змозі конкурувати з європейськими товаровиробниками як на європейському споживчому ринку, так і на внутрішньому українському ринку. Міжнародний досвід показує, що для досягнення світових показників в ряді галузей АПК необхідно створювати максимально сприятливі умови для розвитку сільського господарства. Втім, нинішнє керівництво України рухається по шляху нераціонального використання природних ресурсів, посилаючись на порожні і нічим не підкріплені економічні дані.
Девальвація гривні і спровоковане нею подорожчання палива, добрив і т. п., зокрема, призвели до підвищення собівартості вирощування культур. Крім того, в галузі на сьогодні існують кадрові проблеми, труднощі з фінансуванням і деградація сільгоспугідь. В країні лише 17% сільськогосподарських домогосподарств мають хоча б якусь сільськогосподарську техніку, з них у третини є трактори, у 4,6% – автомобільний транспорт та у 2,3% – комбайни. У 2015 році частка домогосподарств в валової продукції сільського господарства складала 45%.
Конкурентоспроможність вітчизняних аграріїв далека навіть від середніх світових показників. По ряду параметрів українські сільгоспвиробники поступаються своїм європейським і світовим колегам в рази. Наприклад, згідно з офіційними даними Міністерства аграрної політики і продовольства України, в 2016 році середня врожайність пшениці в Україні становила 38,3 ц/га, що більше ніж 2 рази нижче провідних європейських показників.
Для прикладу врожайність у Великобританії – становить 77,8 ц/га. В рази вище рівень врожайності в Німеччині – 72,6 ц/га, Франції – 66,6 ц/ а, Китаю – 45,2 ц/га. Дещо нижчі показники врожайності в США – 26,7 ц/га, Індії – 26,3 ц/га, Канаді – 25,8 ц/га, Аргентині – 25,7 ц/га, Росії – 19,7 ц/га, Бразилії – 19,2 ц/га. І це при тому, що природно-кліматичні умови в Україні куди сприятливішими, ніж у вищевказаних країнах.
Аналогічна ситуація і в молочній галузі. В Україні, незважаючи на найбільш сприятливі природно-кліматичні умови, річні обсяги надою складають в середньому по країні близько 2500 кг. Наприклад, в Ізраїлі надій на одну корову в середньому по країні становить 11653 кг, в США – 9353, в Канаді – 8458 кг, в Швеції – 8321 кг, Франції та Фінляндії – по 8185 кг, Нідерландах – 7926 кг. Ще ряд країн, таких як Австрія, Іспанія, Німеччина, Угорщина, Норвегія і Великобританія, мають високий рівень надою в розрахунку на одну середньостатистичну корову і знаходиться в діапазоні 6000-8000 кг. Подібна ситуація і в Швейцарії з показником в 5717 кг. Як бачимо, показники різняться в 2-5 разів.
Наведені вище показники повною мірою характеризують рівень конкурентоспроможності українського агропромислового комплексу України на світовій, зокрема європейській арені. Поки влада наголошує про зростання частки АПК в товарній структурі експорту України до 44,1% і новому локомотиві економіки (12% в структурі ВВП), українські сільгоспвиробники ледве зводять кінці з кінцями. В останні 3 роки щорічні обсяги експорту аграрної продукції скоротились на 1,8 млрд. дол., з 17,0 млрд. дол. (в 2013 році) до 15,2 млрд. дол. (у 2016 році). На словах влада неодноразово декларувала свою лояльність новому локомотиву вітчизняної економіки. На практиці кабальна фінансово-кредитна та податкова політика, а також повна відсутність агропромислової політики роблять неконкурентоспроможними українських аграріїв на світових, а з 1 січня 2016 року і на внутрішньому ринку.
Наприклад, в європейських країнах сільгоспвиробники мають серйозні дотації як з державних бюджетів, так і з бюджету і спеціальних фондів ЄС. Кредити в європейських банках на вказані цілі в більшості своїй видаються як мінімум на 20-25 років, а ставки по ним (в залежності від країни) коливаються в межах 3,5-5,5% (правда, вже в євро).
Надають підтримку сільському господарству і в країнах Євразійського Економічного Союзу. Так, для стимулювання розвитку вітчизняної продукції для фермерів в переробних підприємствах країн ЄАЕС передбачені наступні пільги: здешевлення паливно-мастильних матеріалів, процентних ставок по кредитам в банках другого рівня, лізинг на придбання спецтехніки та переробної промисловості. Придбання елітного насіння субсидується на 40%, а їх виробництво – від 40 до 100%, підтримуються проекти, пов'язані з вирощуванням плодових дерев, виробництвом мінеральних добрив, розвитком племінного тваринництва.
У Європейському Союзі існує єдина сільськогосподарська політика, яка заснована на системі сільськогосподарського субсидування і програм. На неї витрачається щорічно близько 40% бюджету ЄС. Єдина політика в сільському господарстві включає як прямі виплати у вигляді субсидій за поля і землю, яка може бути культивована, за допомогою механізму підтримки цін, включаючи гарантії мінімальних цін, імпортних тарифів, так і квоти на певні товари поза Європейського Союзу.
Європейські сільгоспвиробники отримують субсидії у вигляді компенсаційних платежів за їх участь в різних програмах обмеження виробництва і регулювання ринку. Частка субсидій на компенсацію витрат у сільському господарстві промислово розвинених держав найвища в загальній сумі державної підтримки. Наприклад, в Норвегії вона становить 57%. У країнах Європейського Союзу для цих цілей на одного зайнятого в сільському господарстві з бюджету видилялось 19,2 тис. доларів, в Канаді – 14,1 тис. доларів, в США – 36, 9 тис. доларів, в Японії – 29,8 тис. доларів.
Особлива політика в ЄС здійснюється в області технічного переозброєння сільського господарства, модернізації та оновлення основних фондів. Розрахунок тут спрямований на скорочення виробничих витрат, в тому числі на зниження рівня ручної праці і, відповідно, на високий рівень механізації і автоматизації технологічних процесів, завдяки чому виробляється продукція конкурентоспроможного класу.
Державне податкове регулювання відіграє важливу роль у підтримці розвитку фермерства в США. Так, в США податкові ставки на прибуток в АПК встановлено за курсом 15% і 28%. Ферми, чий дохід не перевищує 50 тис. доларів, оплачують податок в розмірі 15%, а на кожні наступні 25 тис. доларів – в розмірі 28%. Окремо варто виділити системи страхування та мінімізації ризиків, про які українські аграрії можуть лише мріяти.
Як бачимо, світовий досвід підтримки сільського господарства показує, що перш ніж відкривати внутрішні і виходити на зовнішні продовольчі ринки, Україні необхідно збалансувати агропромислову політику і забезпечити інституційний базис сталого розвитку пріоритетних секторів агропромислового комплексу в середині країни. В іншому випадку українські аграрії й надалі отримуватимуть колосальні збитки в результаті провальної економічної та інтеграційної політики нинішньої влади.
«ЗВТ з ЄС – це стратегічна помилка Києва, помилка, за яку Україна вже заплатила і продовжує платити занадто високу ціну. Українські товаровиробники не змогли здійснити обіцяну експансію на європейський ринок», – лідер Громадського руху «Український вибір – Право народу» Віктор Медведчук. На його думку, про неефективність і односторонньої спрямованості ЗВТ з ЄС в Україні стало ясно відразу ж після початку її дії, як тільки були вичерпані виділені Брюсселем квоти по ряду товарних позицій, що сталося вже в січні 2016 року.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.