ЗНОВУ В КООПЕРАТИВИ? ТЕПЕР – ЕНЕРГЕТИЧНІ

Минув рік із створення першого, але, вже не єдиного енергетичного кооперативу в Харківській області. Рік тому, експерти Інституту сталого розвитку вмовляли 20 сільськогосподарських підприємців об’єднатись у кооператив із виробництва біопалива для власних потреб. Для закупівлі обладнання організація мала грант від програми ООН. Пам’ятаючи радянське життя у колгоспах, 8 підприємств відмовилось, залишиось – 12. Сьогодні енергетичний кооператив із 12 представників малого та середнього аграрного бізнесу виробили свої перші 20 тонн дизельного палива, які використали для збору врожаю, а залишку вистачить на проведення посівної.

Енергетичні кооперативи є об’єднаннями громадян, підприємств та організацій, метою яких є, як правило, реалізація різноманітних локальних проектів у сфері відновлювальної енергетики. Найчастіше такі об’єднання спрямовують свої зусилля на децентралізоване, екологічне і незалежне від компаній та концернів виробництво енергії. Вони є формою так званої громадської участі/активності, тобто участі громадян у окремих політичних процесах та прийнятті політичних рішень, переважно на регіональному та комунальному рівнях. (за виданням «Енергетичні кооперативи: Досвід Німеччини та Австрії» офісу з фінансового та економічного аналізу у Верховній Раді України, 2016)

Чи є майбутнє у енергетичних кооперативів в Україні, чи вони залишаться, лише, пілотними проектами? – спробуємо розкрити в даній публікації.

Європейці вже зрозуміли необхідність переходу на екологічно чисті джерела енергії та нарощують темпи, активно використовуючи при цьому кооперативну форму організації діяльності. Так, у Великобританії функціонує близько 5 тис. кооперативів, задіяних переважно у сонячній та вітрогенерації.

У Німеччині енергетичні кооперативи вже сьогодні стали конкурентами енергетичних холдингів, генеруючи до 30% електроенергії з ВДЕ. Тому, енергопакет «Clean Energy for All Europeans» у країнах ЄС вже лімітує преференції у першочерговому підключенні енергокооперативів до мережі.

Разом з тим, енергетичні кооперативи повинні, в першу чергу задовольнити власні потреби у енергоносії, що виробляють, а надлишок – продати у мережу, використовуючи правила «зеленого тарифу».

Однак, новий етап розвитку енергоринку Європейська Комісія програмує, як перехід від централізованої системи до системи розподіленої генерації. В такій системі енергетичні кооперативи та окремі домогосподарства стають повноправними гравцями енергоринку. Такий крок дозволить Європі збільшити долю енергетичних мікросистем. До того ж, це стане суттєвим поштовхом для інвестування в R&D щодо розробки нових систем генерації, зберігання, розподілення й, головне, SMART-рішень контролю та управління такими енергосистемами. Як наслідок, прогнозується, що енергоринок ЄС стане більш гнучким та зможе швидко реагувати на потреби у пікових споживання, а тарифи стануть амплітудувати між піками споживання та перевиробництва електричної енергії.

Це короткотривала енергетична перспектива енергокооперації в об’єднаній Європі на 10 років, як зазначається у дослідженні CE Delft: до 2030 року кількість домоволодінь та кооперативів, що стануть гравцями енергоринку досягне 50% від всієї кількості населення ЄС. При цьому, внесок кооперативів у генерацію електричної енергії буде становити 20%, порівняно із 9,8% на сьогодні.

Наприклад, енергокооператив, який створено за сприяння Інституту сталого розвитку на Харківщині, який складається, всього, із 3-х домогосподарств, має споживання (1000-1200 кВт*год/місяць), а сонячна електростанція, що вони збудували на власних дахах, виробляє 3000-3300 кВт*год/місяць електричної енергії. Щомісяця, кооператив заробляє від 9 до 10 тис. грн. Враховуючи, що будівництво (із документацією) обійшлося у 13 тис. USD, то проект окупиться за 2,7 роки, безкоштовно забезпечуючи електричною енергією домогосподарства та надаючи додатковий прибуток. «Сьогодні, для продвинутого селянина, енергетичний кооператив більш рентабельний, ніж участь у кооперативі із утримання корів та збирання молока», - жартує один із членів харківського енергокооперативу.

Отже, у сільських громадах, особливо, віддалених сіл, де існують проблеми із постійним енергопостачанням, енергетичні кооперативи, що використовують ресурси розсіяної та прямої сонячної радіації (сонячне світло), можуть стати новим джерелом отримання прибутку сільськими громадами.

Окремо, слід зауважити на використанні ресурсів біомаси у енергетичних кооперативах для виробництва теплової та електричної енергії. Потенціал таких проектів – вражає своїм об’ємом. Так, за результатами дослідження енергетичного потенціалу біомаси Харківської області, проведеного Інститутом сталого розвитку та Німецьким центром дослідження біомаси DBFZ, сумарний електроенергетичний потенціал біомаси Харківщини дорівнює 2,4 ГВт*год – рівно стільки, скільки генерує Зміївська ТЕС ПАО «Центренерго» (входить в 5-ку найбільших ТЕС України). А сумарний теплоенергетичний потенціал біомаси області становить 2,9 ГВт*год, що у 6 раз перевищує потужність Харківської ТЕЦ-5 (0,5 ГВт*год), що забезпечує теплоносієм 1,7 млн. мешканців міста Харків.

Тому, створення об’єктів енергогенерації на базі колективних сільгосппідприємств або об’єднання малих та середніх сільгосптоваровиробників у енергетичні кооперативи можуть зробити значний крок у забезпеченні місцевої енергонезалежності. Слід зазначити, що Проекти із спалювання сухих відходів сільського господарства та отримання теплової й електричної енергії потребують інвестицій від 10 до 39 тис. євро на 1 т використовуваних відходів на добу (залежно від технології та обладнання). Вологі відходи технологічно доцільно зброджувати в реакторах з отриманням біогазу і подальшим виробництвом енергії. Проекти з анаеробного зброджування передбачають витрати від 5 до 23 тис. євро на 1 т використовуваних відходів на добу, термін їх окупності — 6-14 років. Проте він значно скоротиться за умов отримання "зеленого" тарифу і становитиме 4-8 років. А якщо мова йде щодо встановлення котельні із спалювання біомаси та продаж енергоносія, то такий проект окупиться за 2-2,5 опалювальних періоди, а лінія із виробництва паливних брикетів – за 3-3,5 роки. Тому, доцільним є кооперація у невеликі проекти із виробництва та збуту енергоносія, поступово, переходячи на когенераційні установки, що займе шлях у 3+6 років, проте забезпечить повну енергонезалежність сільської громади.

Тут доцільним є розробка спеціальних кредитних пакетів для подібних проектів для сільськогосподарських енергетичних кооперативів від банківських установ. Наведені вище розрахунки враховують реальні українські кредитні ставки, а якщо залучати «дешеві» європейські гроші, то проекти із виробництва теплоносія та когенерації електричної енергії вийдуть на самоокупність за 3-4 роки.

А як це працює в реалії? Яскравий кейс. В Сахновщинському районі Харківської області, Інститутом сталого розвитку створено енергетичний кооператив, який виробляє біопаливо для власних потреб. Кооператив створено у час чергового підняття роздрібної вартості дизельного палива, майже, удвічі. Тоді, Інститутом було запропоновано експеримент: 12 сільськогосподарських підприємств малого та середнього бізнесу із власного земельного банку виокремлюють ділянки, площа яких пропорційна до власних потреб у біопаливі, які засіваються ріпаком. Було виграно грант від агенції промислового розвитку ООН (UNIDO) для придбання обладнання із виробництва біопалива, а як власний внесок підприємства збудували ангар для виробництва та складування біопалива. У вигляді соціальної складової проекту – додатково цим паливом заправляються швидка допомога та шкільний автобус, а частина надлишкового прибутку, що виник від зменшення собівартості аграрної продукції направляється у створений ендаумент (фонд розвитку) громади.

Ця кооперація дозволила на 33,5% знизити собівартість агропродукції, що виробляють підприємці, ще й несе значну соціальну складову – зняття із громади фінансового навантаження на обслуговування автомобіля «швидкої допомоги» та шкільного автобусу.
Отже, енергетична кооперація вже на практиці довела, що додатково заробляти на генерації енергії реалістично та вигідно, навіть, в українських умовах.

Станіслав Ігнатьєв
Виконавчий директор Інституту сталого розвитку
Засновник Харківського енергетичного кластеру