Транспортник, підприємець і громадський діяч Валерій Черненко прославився у 2007 році, коли разом із колегою Валентином Затхеєм звинуватив Міністерство транспорту і зв’язку у створенні «чорної каси».
Чиновники присвоювали мільйони доларів від продажу дозволів на міжнародні перевезення. Шукачі справедливості зазнали шаленого тиску, на Затхея навіть порушили кримінальну справу. Хоча вдалося добитися певної дерегуляції в транспортній сфері, проблема поборів у міжнародних перевезеннях досі не вирішена. Більше того, кажуть, що ринок перевезень потерпає від нової проблеми: недобросовісної конкуренції. У 2015 році Галузева організація роботодавців транспорту Київської області, яку очолює Черненко, виграла проти Міністерства інфраструктури України. Суд скасував наказ міністерства про затвердження розподілу дозволів Європейської Комісії Транспорту на 2015 рік, зобов’язав здійснити перегляд розподілу дозволів та зобов'язав Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті зупинити видачу цих дозволів. Довга та виснажлива боротьба громадськості з чиновниками продовжується, і про це ми спілкувалися з паном Черненком.
– Чи змінилося щось в системі державних поборів після вашої прес-конференції із Затхеєм у 2007 році?
– Пройшло 9 років. Змінилися і люди, і свідомість за цей час, підростає нове покоління. Є ще залишки системи, ми з нею активно боремось. Через суди, прокуратуру пробуємо викоренити. Також я майже рік відпрацював на державній службі. Спробував змінити систему координат для бізнесу в транспорті. Був головою Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті. Дещо вдалося зробити. Звичайно, далеко не все, бо треба міняти законодавство, фундамент системи корупції.
– Балотувалися в депутати?
– Так, балотувався. Але ви знаєте, у нас якщо не купувати голоси виборців, чесно пройти практично неможливо. Тому всі ці виборчі кампанії я вже завершив.
– Може, Ви знаєте, в чому була причина арешту Затхея? Ви ж дружили, були однокурсниками?
– Звичайно, я знайомий з ним, ми спілкуємося. Але не можу сказати, що за цим стояло. Досі нема точної відповіді, хто б це міг зробити. Була зліплена проти нього справа. Спеціально, на замовлення. Питання, чиє замовлення. Чи це було з близького оточення, бо в цій справі були задіяні високі люди і в правоохоронній системі, і в судовій, і так далі. З іншого боку, могли конкуренти. Досі у нас нема чіткої відповіді, хто це зробив. Звичайно, що людина постраждала від свавілля влади. 16 діб він провів у СІЗО, потім випустили і ніхто не вибачився. Для будь-якої нормальної людини це потрясіння. Але сказати, хто це зробив, зі 100% впевненістю неможливо.
– Чи не могло це бути пов’язано з тим, що він, як і ви, піднімав питання ліквідації поборів, корупційних схем?
– Не виключаю. Дуже багато було ворогів, зацікавлених в тому, щоб чинити тиск будь-якими методами. А методів, як ми знаємо, дуже багато і силових, і яких завгодно. Система має розгалужені щупальця, з нею важко воювати, вона може в будь-який момент вдарити і знищити фізично.
– Чи можна казати, що та сфера, в якій Ви працюєте, транспортний бізнес – далеко вийшла з «лихих 90-х»? Наскільки ми просуваємося до цивілізації, до відходу від первинного накопичення капіталів?
– Звичайно, лихі 90-ті залишилися в історії. Хто прожив, той пам’ятає, як створювалися підприємства, як вони виживали і скільки людей тоді загинуло. Але зараз ми рухаємося до цивілізованого бізнесу, і дуже рідко зустрічаєш людину з характерними для тих часів формою спілкування та способом мислення. Це вже останні з могікан. Загалом, у нас нормальний цивілізований бізнес. Звичайно, є тіньова складова, і там є пережитки 90-х, кришування – яке зараз перейшло від бандитів до ментів та прокурорів, з чим я активно боровся на посаді голови інспекції. Коли прокурори кришують нелегальних перевізників. Міліціонери, бандити, синдикат оцей – ви можете це побачити на прикладі автостанції «Київ», як завантажуються автобуси, хто керує цими процесами і скільки зараз з кожного автобуса беруть. Зламати цю систему, на жаль, не вдалося. Ми залучали державні структури, але виявилося, що вони тісно пов’язані між собою. І коли виходить на рейд оперативна група, про неї всі знають і чекають. Затримати когось нереально.
– Але ж до євроінтеграції галузь готова? Наприклад, у Вас був бізнес в Німеччині…
– Вже нема. З 2011 року не працюємо в Німеччині. Що стосується євроінтеграції, перше, що хотілося б сказати: міжнародні пасажирські, вантажні перевезення давно інтегровані в Євросоюз і працюють на ринку Європи, фактично, конкуруючи з європейськими компаніями. І тому ми повинні відповідати тамтешнім стандартам. Це логіка нашого буття. Інше питання, що до цього не готова ця корумпована структура управління. Щоб провести реформи, потрібно приймати конкретні нормативні документи. Коли я був там, добився ліцензування транспортних перевезень. Але за рік, як я пішов, вони не змогли прийняти ліцензійних умов на базі європейських стандартів. Те, що було розроблене під моїм керівництвом, вони не спромоглися затвердити і реалізувати. Закон прийнятий, а ліцензійні умови у нас залишилися совкові. Це профанація реформ, бо для того, щоб провести реформу, потрібні фахівці, матеріальне забезпечення, розуміння, терміни, перспективи. Європейці кажуть: ми готові з вами піти на бездозвільну систему, але покажіть, кого ви допускаєте на ринок. У нас цього нема. Єдине, що зробили – поновили ліцензії, які були видані в 2010 році.
– Якщо не просуваються реформи, комусь має це бути вигідно – працювати по старим схемам.
– Звичайно. Розумієте, європейські стандарти унеможливлять роботу в тіні. Наприклад, ринок перевезень на таксі тінізований на 90%. Держава недоотримує від цього бізнесу близько 10 мільярдів. Значить, ці гроші осідають в тіні. Так само на пасажирських перевезеннях, там ще більші суми. Так само на вантажних перевезеннях. Будучи головою інспекції, я виявляв компанії, які не платили жодної копійки зі своєї діяльності. Компанія, яка налічує 65 автомобілів, з 2007 року працює повністю в тіні! Тому що їх кришує прокурор, начальник податкової інспекції. Ми зупинили цю діяльність, заборонили видавати дозвільні документи. Роздані фіктивні договори оренди автомобілів, і вони нібито працюють за договорами оренди. І це масово. Доводиться конкурувати підприємству, яке має всю інфраструктуру, яке платить податки, з тим, яке нічого не платить. То пробачте, яка ж тут конкуренція! Європейці правильно ставлять питання: покажіть, хто ви є. Скільки у вас перевізників, хто у вас менеджер, відповідальний за безпеку. А у нас хто? Якщо він і водій, і бухгалтер, і директор, і ЧПшник, який платить в кращому випадку 200 гривень на місяць за 5 автомобілів.
– Може, розкажете, як Вам вдалося без криші, сплачуючи все належне по закону, добитися успіху?
– Ви знаєте, підприємство працює з 90-го року. За 26 років ми досягли певних успіхів, і коли бізнес був рентабельним, ми заробили достатньо грошей, щоб інвестувати в транспорт. Ми одні з перших, хто займався міжнародними перевезеннями. Був тільки Радянський Союз, «Совтрансавто». І була ніша, яку треба було заповнювати. Ми побачили цю нішу, ми її заповнили. Зараз вона нерентабельна. Ви бачили, скільки автомобілів стоїть у нас на території, тому що рентабельність перевезень дорівнює нулю. І враховуючи величезний спад економіки країни, відсутність державної підтримки здорової конкуренції, це створює умови для демпінгу. Тому витримати цю конкуренцію просто неможливо. Доволі часто ми бачимо ситуацію, що собівартість перевезення вище, ніж фрахт, який платять замовники. Тому сьогодні якраз і потрібне державне втручання у регулювання ринку. Тому що коли тіньова складова цього бізнесу складає 50-60%, витримати це просто неможливо. А теорія успіху у кожного своя індивідуальна. Скажу відверто, ми не брали кредитів. Нас підтримали європейські компанії, які дали нам можливість взяти техніку в борг і таким чином ми змогли заробити прибуток, який дав можливість розвивати підприємство. А сьогодні це вже не бізнес, скоріше, соціальне навантаження.
– А хто демпінгує?
– Демпінг створюють ті, хто працює в тіні. Він сам директор, бухгалтер і водій, і так далі. Він не розуміє, що входить в собівартість перевезення, навіть порахувати він не вміє. Я бачив директорів компаній, які писати не вміють! Вони просто безграмотні люди. Йому платять 1000 гривень, він порахував, що на заправку йому достатньо – все, він поїхав. А недостатньо, так він ще перекредитується. Але що завтра у нього вистрілить колесо, що потрібне буде технічне обслуговування автомобіля, він на це не має кошти. Таких дуже багато. В свій час, коли було зруйновано систему допуску, скасовано ліцензування, будь-хто мав право їхати куди завгодно. Купив вантажівку, і він уже перевізник. Взяв у борг гроші, купив вантажівку, поїхав. А те, що він зруйнував системний бізнес компаній, які легально працюють, платять податки, він цього не бачить. І ми бачимо зараз агонію цього процесу, бо економіка падає, минулого року мінус 10% ВВП. Відповідно, транспорт є складовою. Обсяги перевезень впали, закрилися ринки Росії, закривається ринок Казахстану. Зменшується рівень товарообігу, отже, і перевезень. Враховуючи ці фактори, транспортний бізнес перебуває в стагнації.
– Якщо це для вас соціальне навантаження, хочеться уточнити: ви займаєтеся благодійністю? Якісь соціальні проекти ще підтримуєте?
– Як і багато інших, ми активно допомагаємо нашим воїнам в АТО: і тим, хто воює, і тим, хто лікується, в тому числі, в Ірпінському госпіталі – він поруч з нами, ми туди часто надаємо допомогу на лікування, закупляємо імпланти, щоб відновити нашим бійцям здоров’я.
– Правду кажуть, що Ви любите футбол? Як любите відпочивати?
– Бігаємо, дійсно, в футбол граємо. Поки не впав сніг, до останнього грали в футбол, зараз займаємося зимовими видами спорту – лижні змагання полюбляю. Ведемо активний спосіб життя.
– Судячи з вашого сайту, у вас сімейний бізнес, в якому беруть участь син, донька, зять, невістка. Це, мабуть, психологічна опора?
– Звичайно. Ця система управління показала свою стійкість. Я пішов на держслужбу, залишивши компанію на свою сім’ю, і вони спокійно нею керували та змогли досить гідно підтримувати її та розвивати. Хоча розвитку, як такого, немає, скоріше, скоротили, на 20 автомобілів зменшили. Але це активний процес. Головне, щоб нормальна була робоча компанія, трудовий колектив. Всі бачать, що відбувається в Україні, на підприємстві. Всі водії, менеджери, технічний персонал – як одна сім’я.
– Якщо не секрет, який оборот?
– Не готовий сказати, ще зводять баланс. У нас в місяць проходять 200-300 компаній.
– Тут, в Петрушках, ваша фірма «Васт Транс», мабуть, найбільший платник податків.
– Звичайно, але так склалося, що в цій країні це нікого не цікавить. Більше того, влада відношення до бізнесу – чисто давай, а далі все ваші проблеми. Влада згадує, коли їй щось потрібно. Чергова рознарядка в АТО, чергова допомога селу. Ми допомагаємо церкві, а церква вже ділить людям, допомагає школярам. Так врегульовуємо ці відносини.
– Серйозно, церкві допомагаєте?
– Можете спитати в отця Василія.
– Багато людей в АТО забрали?
– Один хлопець досі воює. Багато водіїв звільнилися, поїхали за межі України. Працюють в Литві, там зараз ціла колона вже «Васт-Трансу» утворилася.
– Звісно, Литва – це Європа, але все ж цікаво, чому там люди хочуть працювати, а тут суцільна криза?
– Системне управління: коли там чітко розділено, що стільки-то компаній, і вони мають ліцензії, тоді вони мають роботу. Забезпечені цією роботою, водії їм потрібні. А у нас всі хлинули і зламали цей ринок, тим більше, в умовах стагнації економіки вплинути на це дуже важко. Системні провали в організації управління. Це всюди криза, транспорт лише складова. Потрібно, мабуть, було думати про виробництво. Потрібен системний підхід, система допусків, організація виробництва, підтримка виробництва. У нас всього цього нема. Тому живемо як бомжі, як наркомани: черговий кредит отримали і знову йдемо просимо, дали грошей – знову обвал… У нас просто не існує системи. Чи може ця команда зробити якусь реформу, коли люди поняття не мають, що таке транспорт? Я написав заяву і поклав на стіл Яценюку: не вважаю за можливе працювати в системі, де люди жодного уявлення не мають про транспорт, а їм керують, вони є відвертими корупціонерами і сепаратистами. Моя заява на фейсбуку є. Тому що я побачив зсередини цю систему. Не може людина, яка жодного уявлення не має про транспорт, іти і управляти цим процесом. Вона не розуміє, що потрібно, поки зрозуміє – пройде час, якого у нас просто немає. Коли країна летить в тартарари, вони кажуть: ми швидко вчимося, півроку пройде, і навчимося… Хай би вчилися раніше і не на людях!
– Як прокоментуєте скандал у Росії з системою «Платон», з додатковими поборами для перевізників під предлогом фінансування ремонту доріг, а насправді в інтересах олігархів, близьких до Кремля? Чи можливе таке в Україні?
– Я думаю, це буде. Це ще все попереду. Весь світ пішов по шляху стягнення плати за проїзд дорогами для компенсації витрат, утримання і розбудови цієї інфраструктури. Щодо зборів: звичайно, вони колись будуть, ціни мають бути справедливими і гроші повинні надходити до державної скарбниці, звідки фінансується дорожня інфраструктура. В Росії, як ви бачите, оточення Путіна спрямувало ці кошти на приватну структуру. Це викликало у людей спротив. До речі, це зачіпає і перевізників з інших країн, які проїжджають по території Росії. В Білорусі така система існує, це давно існує в західних країнах – з наших сусідів, у Польщі, Румунії, Угорщині і так далі.
– В Україні елементи державного контролю над дальнобійниками неодноразово піддавалися критиці, наприклад, картки водія, система оперативного розпізнавання транспорту.
– Ця складова також побудована на корупційних підвалинах, тому це піддавалося критиці. В усьому світі пішли по шляху державного регулювання, нагляду, але з прозорим механізмом стягнення коштів. Видача карток водіїв – це система, яка існує в Європі. Вона централізована. Водію, який отримує картку, вона обходиться достатньо дешево, і водій отримує її буквально в лічені дні. У нас же ця система достатньо дорога, в 5-6 разів дорожче, ніж на Заході. По-друге, водій отримує цю картку не за три дні, як в Європі, а за 30 днів. І ці дні, коли він не може працювати, йде економічна конкуренція, яка знищує послуги українського виробника. Ми стаємо неконкурентні. Автомобіль змушений стояти місяць в очікуванні водія. Це ненормально, я про це казав на прес-конференціях. Звертався до міністра, щоб залучити компанію, яка безпосередньо займається виготовленням карток, і зробити швидким, прозорим механізм їх отримання. На жаль, в Україні це виявилося не потрібно. Це одне з питань, які я не зміг довести до логічного завершення. Бо існує корупційне лоббі, яке отримує щорічно від 3 до 5 мільйонів доларів на цьому і впевнено себе почуває не тільки в Україні, але й в Європі. Але все одно доведеться рано чи пізно цю систему ламати. Не може Україна вічно буксувати, стояти на місці.
– Були питання щодо прозорості, зокрема, розробки системи оперативного розпізнавання транспорту в державній інспекції під вашим керівництвом. Казали про ваші зв’язки з розробником Денисом Лисенком.
– Я його знаю відносно. Він у мене працював у інспекції. Розмова була з ним щодо роботи над програмним забезпеченням, яке б допомогло автоматично отримувати дозволи, необхідні перевізнику, в режимі інтернет-замовлення, не спілкуючись безпосередньо із працівником інспекції. Перевізник робить замовлення, яке через онлайн-сервіс направляється в службу доставки і виконується доставка. Такий сервіс пропонувалося організувати. Але виникли проблеми, пов’язані з тим, що дехто хотів на цьому заробляти. Я відмовився від такої «допомоги». Держава має відпрацювати механізм, який би унеможливив корупційні зв’язки.
– Чи маєте Ви амбіції очолити Мінінфраструктури і поміняти це відомство?
– Це не моя ідея-фікс. Потрібна команда однодумців на рівні Верховної Ради, Адміністрації Президента, міністерств і відомств. Тільки така команда буде здатна на реальні реформи. Коли я працював у державній інспекції, інспекція мала потужний потенціал фахівців, юристів. Ми напрацювали зміни до законодавства, потрібні для бізнесу в галузі транспорту. Далі подали в міністерство, щоб міністерство вносило через Кабмін у Верховну Раду і міняло законодавство. На жаль, як з’ясувалося, нікому не потрібні пропоновані непопулярні реформи, зокрема щодо доступу до ринків транспортних послуг, щоб українські перевізники працювали за європейськими стандартами. Втрачених надій, втраченої праці я не хотів би повторювати.
– Як Ви ставитеся до блокади російського вантажного транспорту?
– Підтримую. Українським перевізникам також треба обходити московію. Держава має підтримати це починання: наприклад, організувати переправу транспорту на паромах через Чорне море.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.