Нікому не дано знати, де підприємець знайде нішу на світовому ринку.

Нішу в яку можна буде протиснутися з України. Прогнозисти – це сучасні казкарі, а ця тенденція мусить виявитися через кілька років після інтенсивного росту, який ще не скоро розпочнеться.

Пророче і досі актуальне інтерв’ю одного економіста, дане ним більше десяти років тому.

 З початком нашого росту почали лунати застереження щодо його одноманітної експортної орієнтації. Але коли росте слабка істота, то ризики завжди дуже великі. Потрібно не панікувати з цього приводу, а мужньо їх зустрічати, бо вони об’єктивні. Звичайно, було б краще, якби зростання почалося за рахунок галузей, котрі працюють на внутрішній ринок. Краще, але це неможливо.

  Наша економіка трансформується досить повільно, але логічно. Ми використовуємо всі ті моменти, де можемо ефективно розвиватися. Немає нічого поганого в тому, що ми, скажімо спочатку розвинемо швейну промисловість чи агросектор (в найблищі 10 років Україна зі своїм агросектором має унікальну можливість війти в число лідерів світової економіки). А коли станемо багатшими, почнемо розвивати якусь більш науково містку галузь. Причому сьогодні ми не знаємо, яку саме. Зовсім не обов’язково це буде виробництво, яке в нас потужно працювало за радянських часів. Ні чиновнику, ні вченому не дано знати, де підприємець знайде нішу на світовому ринку, в яку можна буде протиснутися з України.

 Прогнозисти в моєму розумінні – це сучасні казкарі, тому з повною безвідповідальністю можу сказати, що ця тенденція мусить виявитися через кілька років після інтенсивного росту. Звичайно, далі ми не будемо рости так шалено, як зараз, але якщо ми збираємося зростати безперервно з темпами 5-6% в рік, то думаю, через 2-3 роки ми вичерпаємо можливості екстенсивного виробництва і почнемо виробляти складнішу продукцію і для зовнішніх, і для внутрішніх ринків.

 Не можу сказати, чи буде в нас усе добре в майбутньому, але можу назвати три фактори, які впливають: один зовнішній і два внутрішні. Внутрішні – це політика уряду у сфері реформування і те, що називається промисловою політикою, тобто якою мірою і як уряд втручається в процеси виробництва. Якщо говорити про реформування, то бурхливі темпи росту пов’язані з тим, що економіка була пуста, а потім почала наповнюватися. Для дальшого росту постійно потрібні якісь нові стимули. Наприклад, якщо ми вводимо патент і єдиний податок, тоді мільйон людей стає підприємцями, якщо ми робимо стабільну гривню, то мільйон людей можуть вкладати свої збереження в народне господарство. Цих факторів не так багато, вони швидко вичерпуються, але в нас до цього ще не скоро дійде. Наша економіка дуже далека від тієї точки зрілої рівноваги, в якій реформаторські зусилля дають небагато. Цей фактор протягом наступних десяти років буде одним з найважливіших.

 Другий фактор – промислова політика. Існує два її типи: політика активного втручання і ліберальна політика. Активне втручання – це не таке погане явище, як про нього говорять, але за умови, що держава як ресурс достатньо ефективна і коли вона щось оголошує, то робить це рішуче і гнучко. Нашій державі з урахуванням її слабкості такий тип не підходить. Інколи краще коли уряд не заважає. Коли станемо багатшими, тоді займемося регулюванням.

 Якщо не буде війни і світової катастрофи, і не прийде уряд який стане все рішуче переробляти, то ми будемо мати цілком пристойні темпи росту 6-7% ВВП. 

Коли уряд починає проявляти самостійність, це викликає різко негативну реакцію з усіх сторін. Одні премєри приділяють більшу увагу матеріальним потокам, інші роблять акцент на фінансових потоках. На мою думку, краще, коли уряд не втручається у матеріальні потоки.

  Схоже що закордонні партнери не зможуть допомогти Україні. Тому залишається надіятися на бога і на самих себе. Вітаю усіх добрих людей з наступаючим Святом Водохреща!