Моя перша робота: Макдональдз

Насправді, робота у цьому закладі принесла багато путнього. Я став організованим і відповідальним, навчився заробляти та витрачати.

Пригадую студентські роки та другий курс університету. Тоді з одногрупником ми шукали роботу, яку можна поєднати з навчанням у виші. Зупинилися на «Макдональдзі». Зайшли досередини закладу, нашвидку заповнили анкети та віддали їх менеджерові. Кілька хвилин потому  відбулася нетривала співбесіда. Питання ставили стандартні. «Навчаєтеся? На кого? Де?». Нас узяли. Радощам не було меж. Зарплата була невелика – 11 гривень на годину. Зате така робота мала низку плюсів – крім вільного графіку та харчування зі знижкою у 50%, усіх працівників офіційно працевлаштовували, тож на трудову книжку набігав певний стаж. Зважаючи на те, як зараз працевлаштовують молодь, про офіційне оформлення годі мріяти. Або випробувальний термін на шість місяців, як у мене під час роботи у районному щотижневику, або на добровільних засадах. Звичайно, як у будь-якій компанії, «Макдональдз» теж мав свої маркетингові секрети. Нас навчали – кладіть картоплю-фрі емблемою до очей покупця, напій – праворуч на таці, щоб людині було зручно його взяти. Крім того, існувала система правил. Якщо людина замовляє чай або каву, маєш запропонувати десерт чи пиріг, якщо картоплю-фрі – то пропонуєш соус. Усі сандвічі, що готуються, перебувають на стійці доки не охолонуть – це, в середньому, 10 хвилин. Якщо у покупця впав сандвіч чи напій – касир безкоштовно замінює зазначені товари. Цукор, сіль, перець, окріп та серветки видаються безкоштовно.

Ось так ми проробили з одногрупником дев’ять місяців та звільнилися. Відтоді минуло чотири роки. Нещодавно я відвідав той самий «Макдональдз». Більшість там уже не працює – або подалися опановувати новий фах, або ж перевелися в інші заклади. Серед тих, хто залишився, дехто доріс до інструкторів та менеджерів, а деякі й досі вигукують – «Вільна каса».