Голодомор – трагедія українського народу.

У січні 2010 року у силу війшов "Закон про Голодомор як геноцид". Тепер готується законопроект щодо його відміни. Невже Україна забула?

З 1917 року наша нація була найбільш національно свідома в плані творення держави. І саме українці зазнали найбільше нещастя протягом першої половини ХХ століття. А саме це стосується 20-30х років, на які припало одразу декілька голодоморів.

Голодомор – це масове, навмисно зорганізоване соціально-економічне явище, що виявляється у позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування та призводить до негативної зміни демографічної та соціальної структури населення. На теренах нашої держави його зорганізували штучно, з ціллю поставити на коліна українське селянство. Відсутність матеріальної бази унеможливлювала існування національно-визвольного руху.

Перший голодомор в Україні тривав з 1921 до 1923 року. 17 лютого 1919 була видана постанова про організацію маршрутних поїздів для вивезення у першу чергу хліба, а також цукру, солі та вугілля, ледве не на всього продовольства, до Московщини, що стало початком так званої «продрозверстки». Тобто першою причиною голоду стала політика «воєнного комунізму». Після неї йде заборона на торгівлю для селян, примусове вилучення у них продуктів – все задля постачання провізією власної армії. На VIII Всеросійському з’їзді рад в грудні 1920 p. був прийнятий закон про визначення владою посівних прощ для кожного селянського господарства, ще більш погіршуючи становище народу. Численні громадянські війни тягнули за собою мілітаризацію промислового виробництва, яка посилювала кризу господарства. Головним ударом стала посуха 21-го року, через яку місцеве керівництво змусили докласти надлюдських зусиль, аби лише збільшити продзаготівлі й забезпечити Москву хлібом. Повне вилучення його з українських сіл було заздалегідь заплановане, що стає зрозуміло з подальшої політики Радянської влади.

Голод почався із Запоріжської області, пройшов по Донецькій, Дніпропетровській областях, Миколаївській, Одеській, Полтавській та Харківській губернії, разом по 21 повітах країни. Весь світ знав про голод у Поволжі, там люди отримували допомогу, тоді як ситуація в Україні замовчувалась. Лише у січні 1922 року голодуючим українцям було надано допомогу з Америки, про страшну катастрофу почали говорити. Ліквідувати наслідки вдалось лише у середині 23-го. Кількість жертв коливається від 500 тисяч до 1 мільйона осіб.

Найстрашнішими для українського народу стали 1932-33 роки. Голодомор став геноцидом, тобто свідомими діями сталінської влади, спрямованими на знищення окремої нації, хоч більш відома у прагненні масового вступу селян до колгоспів. Знов підвищені, економічно не обґрунтовані плані хлібозаготівель. Повернулась політика «продзверстки» і знесилені, голодні українці просто не могли виконати план 32-го року, вони відчайдушно шукали поодинокі зернятка, аби лише прогодуватися. Та станом на 30 червня 1932 з більшості районів України було вивезено весь посівний матеріал. А 7 серпня світ побачила славнозвісна постанова «Закон про п’ять колосків», яка фактично заборонила людям володіння їжею, її конфісковували. Постачання товарів припинилося. Більшовики чудово знали про катастрофу, але ретельно замовчували її.

Які ознаки Голодомору саме як геноциду? Перш за все, це саме постанови 1932 року, за якими з сіл вилучили зерно, караючи усіх не згодних. За цих умов, Радянський союз не тільки не звернувся по допомогу до світу, він свідомо приховував факт голоду в України. Від будь якої самостійної ініціативи зі збору продовольства від сусідніх країн влада СРСР відмовлялася. Але головної ознакою є заборона виїзду з регіонів у пошуках їжі. 22 січня 1932 року підписом цієї заборони українське село прирекли на смерть. Територію вимерлих поселень потім заселяли людьми з Білорусії, Росії, та давали їм пайки. Українці починали цуратися власного роду, розуміючи, що «руським бути краще» - фізичне знищення поєднувалось з духовним. За різними даними, голодною смертю померло від 3,5 до 9 мільйонів осіб.

Факт у тому, що проти інших націй, також страждаючих від голоду на той період, таких репресій не було вчинено. Цей жах не має забуватися жодним новим поколінням українців.