Постраждалі інвестори звертаються до Президента

Повторно звертаємось до Вас як до гаранта дотримання наших конституційних прав, як до останньої інстанції в Україні, яка, маємо надію, здатна зрушити процес вирішення нашої проблеми з місця.

Шановний пане Президенте!

Повторно звертаємось до Вас як до гаранта дотримання наших конституційних прав, як до останньої інстанції в Україні, яка, маємо надію, здатна зрушити процес вирішення нашої проблеми з місця.

“Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.” – саме так записано в Статті 47 Конституції нашої з Вами країни.
Ми – люди, що чесно спробували реалізувати своє конституційне право на житло, але натомість втратили свої заощадження. Держава не створила умови за яких ми могли б безпечно побудувати собі житло. Скориставшись цим, шахраї та нечесні “бізнесмени” нажились на нашій довірі і забрали у нас все.
Більшість з таких “бізнесменів” сьогодні – заможні люди. Вони їздять на дорогих авто та живуть в розкішних оселях. Деякі з них, обіймають високі державні посади, деякі навіть маюсь високий статус Народних депутатів в Україні.
Ми – не олігархи і не можемо самі себе захистити від свавілля та безвідповідальності таких людей. Більшість з нас накопичували кошти на придбання омріяної квартири майже все життя. Для більшості з нас, втрата шансу на його отримання – трагедія.
Нас таких більше 120 000 і ми втомились чекати. Ми об’єднались і організувались, щоб спільно заявити про свою проблему, про яку, нібито всі знають, але реальних кроків по вирішенню якої майже ніхто не робить.
24 квітня 2012 року Ми вийшли на вулицю, щоб донести до Кабінету Міністрів України свої конкретні вимоги, попросити захисту та допомоги. За результатами нашого Маршу влада пообіцяла нам в найкоротші терміни приступити до вирішення проблеми, проте, змушені констатувати, що ці обіцянки досі так і залишаються на папері.
Безумовно, пан Прем’єр-міністр формально дав доручення Мінрегіону задовольнити нашу основну вимогу та створити комісію по вирішенню нашої проблеми. Проте, враховуючи, що Мінрегіон не має ані повноважень ані реальних механізмів впливу на інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, таке “доручення” інакше як імітацією діяльності не назвеш. Виникає питання: Чого прагнув пан Прем’єр міністр даючи доручення міністерству, яке реально й має можливості його виконати? Питання, мабуть, риторичне...
Як наслідок - переважна більшість органів влади на запрошення Мінрегіону делегували для участі в комісії людей, які не мають повноважень для прийняття рішень (читай – “для галочки”), а Міністерство фінансів (попри пряму обіцянку дану інвесторам в будівлі Кабміну під час акції протесту) та Міністерство юстиції України – взагалі проігнорували доручення Прем’єра Азарова.
За більш ніж місяць з моменту створення, міжвідомча комісія спромоглася провести лише організаційне (не робоче) засідання на якому інвестори мали змогу відчути на собі весь спектр зухвалості та безпомічності чиновників. Людям прямо дали зрозуміти, що комісія створена “для галочки”, у всіх проблемах винні виключно самі інвестори, а держава жодної відповідальності на існування такої проблеми на себе не бере. Якщо те, що відбулося на “організаційному засіданні комісії” – рівень Міжвідомчої комісії при Кабінеті міністрів України, то мені відверто прикро за нашу державу.
Як можна вирішувати серйозні системні проблеми та сподіватися на покращення життя людей в країні, Вікторе Федоровичу, де Прем’єр-міністр формально ставиться до глобальної проблеми 120 000 українських сімей, а центральні органи виконавчї влади не виконують (або виконують формально) його доручень? Питання риторичне, але важливе, пане Президенте! Наша відповідь – ніяк!
Пояснити таку байдужість влади до глобальної проблеми сотен тисяч людей можна або відвертим небажанням можновладців чути про існування проблеми або
елементарною нездатністю державного апарату у його нинішньому персональному складі забезпечити нормальне виконання своїх функцій. Дуже сподіваємось, що ближчим до істини є другий варіант, адже у такому разі у Ваших силах змінити ситуацію – рішуче замінити з десяток чиновників, щоб інші змінили своє ставлення до державної служби.
Тож свертаємось до Вас, пане Президенте, ЗВЕРНІТЬ УВАГУ НА ПРОБЛЕМУ СОТЕН ТИСЯЧ ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ і проконтролюйте, щоб ця проблема почала ефективно вирішуватися! Оберіть серед свого оточення людину, яка здатна приймати рішення, відповідати за свої слова та брати на себе відповідальність за їх дотримання. Делегуйте таку людину до вже створеної за дорученням пана Азарова комісії, як представника Президента у цій комісії, та доручіть такій людині захищати у її роботі права та законні інтереси простих людей.
Ми все ще прагнемо діалогу, пане Президенте, і не хочемо зайвий раз виносити внутрішні проблеми України на міжнародний рівень. Проте, держава Україна, в її нинішньому персональному складі не залишає нам іншого виходу...
5 червня 2012 року ми знову вийдемо на публічну акцію протесту, знову проведемо Марш парасольок для того, щоб звернутися безпосередньо до Вас та дати владі “другий шанс”. Ми все ще готові сідати за стіл переговорів та допомогти державним діячам розібратися в наших проблемах та знайти для них адекватне вирішення.
Але Ми не будемо більше слухати балаканину – НАМ ПОТРІБЕН ДІЄВИЙ МЕХАНІЗМ вирішення наших проблем і орган, який би координував процесс добудови кожного довгобуду в Україні. Держава має нарешті публічно взяти на себе відповідальність за вирішення проблеми довгобудів в Україні, щоб жоден представник багатотисячної армії чиновників не мав змоги відмахнутися від звернення постраждалого інвестора.
Це можливо зробити, Вікторе Федоровичу! Тож, якщо можете – зробіть, якщо ні – чесно зізнайтесь у своїй неспроможності, щоб люди не сподівались на Вас, як на гаранта Конституції і шукали захисту деінде. Не думаю, що цей варіант є правильним, але, здається, він є єдиним за сучасних умов.