«Пекельна кухня» режиму: рецепти агітпропу зі смаком крові

Події у Врадівці вкотре підкреслюють, що МВС - це організоване злочинне угруповування, яке здатне на ще більш брутальні провокації!

Політично-шизофренічне шоу

Я вже писав про те, як адепт «русскава міра», придворний «журналіст» Саша Чалєнко  розпускає сморідні плітки та побрехеньки про «Свободу». Він і далі на це страждає, при чому – щораз тяжче. Від примітивного блазнювання на блогах Чалєнко переходить до прямої допомоги режиму у втіленні технології розпалювання конфліктів у суспільстві, яка передбачає реальне побиття людей!

Його блог «Спортсмены» Тягнибока отгоняют журналиста от его Тойоты получше Вадима Титушко» – тому прямий доказ. Тут Чалєнко з поросячим захватом переспівує рефреном "сенсаційні викриття" такого ж "правдоборця" як і сам – Кирила Ющишена.    

Виконавці спектаклю, продовжувачі справи Льоши Дурнєва – убогі найманці-провокатори, що гордо йменують себе «журналістами», – не стали видумувати щось оригінальне. Судіть самі, адже грають геть недоладно та смішно

Як бачимо, у ключовій сцені з "журналістом" фігурують двоє невідомих, яких той, не змигнувши оком, називає "молодиками зі "Свободи". Вони нібито "охороняли авто Тягнибока від журналістів". От тільки навіщо, цікаво? Для чого Тягнибоку "охороняти" від чиїхось очей цей "секретний об'єкт"? Адже він відомий усім нормальним журналістам вже років зо три. Його не раз у зубах носили навіть на ток-шоу, аудиторії яких на порядки більші, ніж кола читачів Ющишена з Чалєнком разом узятих. Цікаво, що й сама солодка парочка наших "творців сенсацій" цю жуйку вже, було, румигала. Ющишен – два місяці тому. А Чалєнко – ще в грудні минулого року. Навіть фото одні й ті ж – торішньої свіжості – з газети "Сєгодня" по третьому колу переливають. Просто манія якась хронічна хлопів мучить! Фетишизм, чи що… Принаймні на "сенсаційне викриття" предмет їхньої маніакальної цікавості – автомобіль Toyota Sequoia 5.7 2008 року випуску, яким користується лідер "Свободи", аж ніяк не тягне. Хоча б тому, що давно чорним по білому зазначений в оприлюднених деклараціях Олега Тягнибока – і за 2011 рік, і за 2012-й. Остання ще й опублікована в газеті "Голос України" за 30 квітня ц. р. На офіційне прохання самого Тягнибока, до речі. Дивіться, обговорюйте, поширюйте на здоров'я! Чи наших "бдітєльних акул пера" і в Ґуґлі, і в газетних кіосках забанили?

Отож, сама тема цього, з дозволу сказати, "журналістського розслідування" – просто безглузда. А тому випливає головне питання нашої «вікторини»: кому потрібно "охороняти" від очей журналістів давно відомий усім "секретний об'єкт", косячи при цьому під Тітушка? Кому, крім самих провокаторів?

Про всяк випадок ми зробили запит у місцеві організації, чи знає хтось цих "молодиків", які начебто охороняли машину Олега Тягнибока. Відповідь виявилася прогнозованою – ці люди жодного відношення до «Свободи» не мають.

Терор, брехня і провокації – фірмовий почерк шавок режиму

Для чого чинити такі провокації – також ясно, як день – аби «перевести стрілки». З "затравлєнава журналістамі Вадіма Тітушко" – на "молодиків зі "Свободи". З режиму Януковича – на опозицію.

Згадаймо топ-скандал минулих тижнів. 18 травня, під час акції опозиції у Києві, режим Януковича провокує сутички між так званими «антифашистами», а насправді – найманими гопниками-тітушками та націоналістами. Проте спецоперація з броньовиком, який пре у розбурханий натовп на Софійській площі, провалюється. А вузьколобі тітушки псують усе остаточно. Їх, бачте, «дуже роздратували» журналісти, які посміли знімати "благородні" пики "героїв". Тому «борці з фашизмом» з криками "Бандьори йо**ниє!" кидаються з кулаками й на них. Справжнє обличчя "антифашизму" партії Януковича бачить уся країна…

Як не намагається влада викрутитись, як не відбріхується сам головний міліціянт – усе марно. Не рятує ситуацію, видно, й черговий замовний "шедевр" несусвітніх маніпуляцій у скандальній програмі "Останнє попередження" на Першому національному, творці якого «смалять так, що вчувається запах свіжої трави». Бо хто ж повірить у сон рябої кобили – що бригада, яка 2 години охороняла мітинг Партії регіонів і діяла явно під прикриттям міліції (про що свідчать численні фото- та відеофакти), була найнята опозицією? Або – в туполобу маячню, що постраждала журналістка начебто… сама била беззахисну міліцію або просила її, журналістку, побити? Отож, ріденько обкалявшись із провальною провокацією 18 травня, режим, видно, вирішує хоч чимось перебити цю тему і перевести стрілки. Технологія проста – зобразити опозицію такою ж огидною, як сама влада. А за одно й спровокувати бійню в суспільстві.

Неозброєним оком видно, що безбожна брехня, провокації і терор вже стали фірмовим почерком режиму Януковича. Нагадаю для ілюстрації лише деякі кричущі факти.

Епізод І. 6 квітня, Черкаси, мітинг опозиційних сил. Дійові особи – пів сотні бойовиків т.зв. "тулубюгенда" (так у Черкасах за аналогією із "гітлерюгендом" називають гопників, яких, кажуть, утримує і покриває сам «губернатор» Сергій Тулуб). У самому центрі міста, просто в наметах Партії регіонів(!), провокатори переодягаються у навмисно виготовлені футболки з написами "Бий жидів!" (на грудях) та "ВО Свобода" (на спині). Після цього нападають на мітинг опозиції. Міліція не втручається. У результаті один із мирних демонстрантів потрапляє до лікарні з закритою черепно-мозковою травмою та переломом верхньої щелепи. Справжнім свободівцям вдається спіймати і здати міліції деяких нападників. При цьому вони вказують правоохоронцям ім'я людини і номер машини, з якої здійснювали координацію дій провокаторів... Народний депутат Юрій Сиротюк, який власноруч їх затримував, подає звернення до Генпрокуратури. Звісно ж, організаторів провокації, виконаної в найкращих традиціях НКВД, досі "не знайдено". Тим часом з'явилася інформація, що "тулубюгенд" уже готують до рейду на Умань під час паломництва хасидів... До речі, створення тимчасової комісії парламенту з цього приводу заблокувало керівництво фракції ПР. (До речі, цікаво, що засідання "Європейського єврейського парламенту" (EJP), що його нібито скликав у столиці України Вадим Рабінович, не висловило бодай занепокоєння діями провладних провокаторів, які публічно закликають до нового Голокосту – "Бий жидів!"… Знову «перевели стрілки» на «Свободу», а «правильність» позиції особисто проконтролювала уповноважена режиму Ганька Герман.)

Епізод ІІ. Столиця України Київ. Тут уже близько півтора місяця триває полювання на активістів та прихильників ВО "Свобода". 4 травня невідомі б’ють свободівця Володимира Назаренка. 14 травня ті самі невідомі б’ють  Володимира Карася. Троє осіб у цивільному підстерігають хлопця у його під'їзді. Коли він заходить, нападники завдають ударів (очевидно, кастетом) зі словами "Надо мєньше на акциі хадіть!"; нічого з матеріальних цінностей не забирають. У підсумку – зламані верхня і нижня щелепи, струс мозку, порізане обличчя і три вибиті зуби, як наслідок – складні операції. Вочевидь, хлопець постраждав лише тому, що його сплутали з братом Євгеном Карасем – активістом, членом комітету Київської міської організації Всеукраїнського об'єднання "Свобода" і помічником народного депутата України Андрія Іллєнка. Міліція зловмисників «не знайшла», а факт того, що хлопцеві проламали череп, кваліфікує лише як... «легкі тілесні ушкодження»! Натомість кидання сніжок у нардепів-«регіоналів» під час мітингу 2 квітня під ВРУ кваліфікували як «замах на вбивство» і порушили справи, за допомогою яких націоналістам тужаться "шити" справи, які передбачають покарання до 5 років позбавлення волі. Цього ж дня відбуваються напади на ще двох націоналістів. У подальші дні нальоти тривають. Однак після того, як свободівці власними силами проводять операцію з виявлення нападників, де чітко фіксують наявність ментівської спецтехніки і знимкують деякі їхні обличчя, напади припиняються і все обмежується стеженням за активістами і залякуванням. Цей терор чиниться явно під прикриттям правоохоронних органів і не виключено, що ними ж його і організовано, оскільки за наявності фото нападників міліція жодним чином не розслідує ці факти.

Епізод ІІІ. Знову Київ, 8 червня. У хід іде стара-нова технологія в найкращих традиціях НКВД. Пам'ятаєте т.зв. "спецбоївки", учасники яких свого часу переодягалися в упівців і били та грабували, тероризували та ґвалтували населення, називаючи себе «повстанцями»? Нащадки окупантів, усіх цих енкаведистів-емгебістів, вирішили повернути ці методи знову.

Увечері цього погожого суботнього дня, в людному місці біля станції метро «Дарниця» група невідомих осіб здійснює напад на журналіста, члена медіа-профспілки України Георгія Ермана. Нападники вимагають, щоб Георгій вигукував на камеру націоналістичні гасла та погрожують йому за те, що він начебто критично висловлювався у своїх статтях на адресу націоналістів. На щастя, закінчується цей "замах на журналіста" не так страшно, як у випадках атак на націоналістів – в Ермана жбурляють яйцем. Принаймні, таку історію змальовує сам Ерман. Навіть попри те, що, зі слів самого Георгія, «націоналісти-нападники» були... російськомовними, журналіст все ж таки чомусь підозрює, що до нападу має стосунок ВО «Свобода». Хоча жодних доказів цьому, як сам зізнається, він не має. Одним словом, справа мутна. Але плітка, як то кажуть, пішла по селу...

Зауважте, як вдало обрано "жертву". По-перше, журналіст хоч і малознаний, проте "випадково" виявився виконавчим секретарем Київської міської організації Незалежної медіа-профспілки України. Що автоматично гарантує ревну солідарність самої медіа-профспілки та особливу увагу всієї журналістської спільноти. Зайве й казати, що цей факт укупі з виставами а-ля Ющишен є прекрасним засобом того ж таки "переведення стрілок" – з підконтрольних режимові банд "тітушків" на "молодиків-націоналістів". По-друге, "Ерман – журналіст із прізвищем, що звучить як єврейське, і саме в такій, і лише в такій якості... він є ідеальним об’єктом для нападу псевдо-ультраправих". Очевидно, щоби до цього можна було за потреби приплести також "розгул антисемітизму". А тепер здогадайтеся з трьох разів: кому для роздмухування "антифашистської" істерії це на руку? Як бачимо, "почерк" провокаторів від ПР вже можна впізнати неозброєним оком.

Якою буде розв'язка, якщо рушниця стріляє вже в першому акті?

А вона таки вже стріляє – в окрузі опозиційного кандидата, наприклад. І, знову ж таки,– при потуранні міліції. Лозінський, певно, в тюрмі плаче: щоб отак, серед білого дня, при сотнях свідків на селян полювати і щоби нікому за це нічого не було?! Такого розгулу бандитсько-ментівського свавілля в Україні ще при жодній владі не бувало.

А що далі? У страшному сні важко уявити, що готують на березень 2015, якщо режим так розкручує маховик терору і провокацій ще за 2 роки до виборів. Тим часом Янукович у результаті нестримного "покращєння" має всі шанси втратити рештки довіри навіть у рідному Донбасі. Хто забув: його рейтинг, згідно з різними дослідженнями, трохи більше ніж за 2 останні роки обвалився вже втричі – з 46–49% до 14–18%... Що почнеться, коли стане ясно, що Янукович не має жодного шансу не те що виграти вибори, а й навіть потрапити до другого туру, що стане повторенням електорального "подвигу Гастелло" услід за Ющенком? До якого тоді терору, яких іще провокацій може вдатися режим, загнаний в глухий межигірський кут?

Не здивуюся, коли одної глупої ночі десь у темному під'їзді раптом знайдуть тіло якого не-будь ющишена або чалєнка. З проламаним кастетом черепом і прапорцем «Свободи» в задниці... А поряд лежатимуть фотки «спортивних молодиків» у футболках із написами «Бий продажних журналістів!» (на грудях) і «ВО «Свобода» (на спині)... Важко уявити? Проте усі складові подібної провокації вже обкатано в польових умовах (див. вищевказані епізоди).   

Гадаєте, це неймовірний сценарій? Тоді згадайте відрізану голову журналіста Гонгадзе. І подумайте, хто цю операцію організовував. А режим Кучми порівняно з нинішнім – просто взірець людяності та законності…

Навіщо це потрібно? Звісно, щоби далі розвивати сюжет за всіма канонами політичної драматургії: піковий виток "антифашистської" істерії на всіх «голубих екранах» країни і звернення до світової громадськості з приводу "коричневої загрози"; масові репресії проти "фашистів" та їхніх "пособників", якими вмить оголосять усі дійсні антирежимні сили – заборона масових зібрань і протестів після кількох вчинених тітушками кривавих вуличних зіткнень; тотальна фальсифікація виборів, якщо не взагалі скасування...

Запитаєте, чи дійсно все так безнадійно? Ні. Треба діяти. Найперше – розвінчувати такі провокації, доносити суспільству інформацію про те, хто ж насправді є замовником і режисером цих небезпечних сценаріїв. Аби кожна брехня і провокація дубасила бумерангом по твердому лобі самих її замовників. Чинити спротив терору. Зрештою, як «Свобода», організовуватися для громадянської самооборони (на "правоохоронців", як видно, надії нема) та влаштовувати контр-операції з викриття та затримання нападників. Тільки активними діями можна протистояти терору і провокаціям. Тому слід об’єднуватись у народні дружини – чи довкола дієвих соціальних груп, чи політичних сил, які завоювали довіру реальною протидією режиму Януковича.

P.S. Брехнею, як кажуть, світ пройдеш, але назад не вернешся. Усім тим, які вирішили заробити собі на легкий хлібчик з маслом на політтехнологічній "Пекельній кухні" режиму, варто замислитися. Щоби не перетворитися, бува, самим, за задумом маніяків-режисерів, із самовдоволених «учасників шоу» на «біфштекс із кров'ю». Бо хто єдиний, за сценарієм, ніяк не може програвати? Правильно – «шеф-кухар»…