Мова антизабудовних протестів у Києві - відповідь на критику

Оскільки моя стаття «Мова антизабудовних протестів у Києві» викликала критичні коментарі у кількох тематичних групах у мережі Facebook, спробую в цьому блозі аргументовано відповісти на критику

Оскільки моя стаття «Мова антизабудовних протестів у Києві» викликала ряд критичних коментарів у кількох тематичних групах у мережі Facebook, спробую в цьому блозі аргументовано відповісти на критику, а також прояснити свою позицію щодо проблеми незаконної забудови і антизабудовних простестів в Києві.

1. У статті були зведені характерні риси антизабудовних протестів в Києві, які потрапили в інтерактивну карту за результатами моніторингу протестів (в який потрапляють всі протести, що відбулись в реальному часі, і щодо яких з'явились згадки у електронних ЗМІ). Інтерактивна карта, на яку дається посилання, позначає протести за 2012 – травень 2013 року (тобто туди природньо не потрапляють протести на Пейзажній алеї).                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            

Отже, фокусом статті, як і було вказано, була специфіка антизабудовних протестів (тобто публічних дій громадян, пов'язаних з реакцією на агресивну забудову чи руйнування) останнього року, які потрапили на карту, їх особливості, а не вся сукупність культурних, мистецьких та освітніх ініціатив Києва, які є урбаністично спрямованими і/або зачіпають актуальні питання міського розвитку.

Cаме тому в статтю не потрапила загадка про дійсно важливу і необхідну передачу "Городская среда", і екскурсії дуже шанованої мною Владислави Осьмак, бо про ці речі необхідно писати окремий матеріал з фокусом саме на культурно-урбаністичних ініціативах, які апріорі не є реактивними.
З цієї ж причини в статтю не потрапив огляд матеріалів активістів антизабудовного руху у ЗМІ, з чи аналіз маніфесту ЗСК, бо в статті йдеться про суспільний резонанс і практичні дії активістів за останній рік, а не їх ідеологічну позицію.

2. Щодо реактивності протестів, Пейзажної алеї, подій на Юності ітп.
"Реактивність" в цьому контексті розуміється як базова характеристика протестів, які виникають у відповідь на якісь зовнішні дії (наприклад агресивну забудову), а не пропонують певну альтернативну програму дій (тобто не акції "за" щось). З цієї точки зору може здатися, що всі протести – реактивні, бо всі є реакцією на якісь дії. Але це не так. В моєму розумінні не є реактивними окремі (В Києві їх дуже невелика кількість, порівняно з іншими) акції, рухи чи проекти, які хоча й були реакцію на певні дії влади чи забудовників, з самого початку позиціонувались не як протест проти незаконної забудови, а як ініціативи з покращення міського середовища, створення нового публічного простору, чи привернення широкої, необов’язково протестної, зацікавленості до старих просторів, чи споруд. Проактивними ініціативами навряд чи є ті, які зосереджуються на юридичних питаннях законності/незаконності, бо "законність" у підсумку встановлює тісно пов'язана з девелоперами державна влада.

Прикладом такої проактивної ініціативи не з Києва є ось цей проект порятунку і перетворення пам’ятки архітектури конструктивізму в Єкатеринбурзі на загальнодоступний культурний простір. Ентузіасти почали робити це до того, як вона потрапить в поле зору забудовників чи буде просто демонтована міською владою «від гріха подалі».

Такою була і «Гостинна республіка», активісти якої (чи принаймні значна їх частина) з самого початку прагнули створити загальнодоступний і цікавий публічний простір з культурною програмою (якого там до цього не існувало, бо це була напівзакрита офісна будівля у державній власності), а не просто врятувати від недолугої реконструкції будинок-пам’ятку. Ідеї торгівельного центру вони протиставили ідею створення доступного і інклюзивного публічного простору.

Протест на Пейзажній алеї (який не потрапив в статтю, бо відбувся не в останній рік) з самого початку, зі знесення там гаражів і появи ЗСК, також був реактивним, бо йшлося про протидію забудові, а програма зі створення там скульптурного парку з’явилась за кілька років потому. Зрозуміло, що в кінцевому підсумку це вийшла проактивна ініціатива. Але чи багато є таких прикладів в Києві за останній час?

Щодо Юності – це окремий випадок. Так, він унікальний і показовий, і дійсно, його необхідно було згадати. В мене є досвід участі в проекті «Архітектура спільного», присвяченого публічним просторам, який відбувався на Юності в кінці весни цього року, і це дійсно дуже цінний досвід. Але все-таки цей досвід не дозволяє мені однозначно зрозуміти, наскільки весь проект Юності ініційований громадою, а наскільки – власником ділянки (і ще багатьох інших ділянок у Києві), з метою легітимації саме такого типу «культурного девелопменту», задля чого цей власник і зібрав на майданчику Юності експертів в царині культури.

3. Є велика різниця між захистом (історичного) міського середовища від руйнування та збереженням його в існуючому стані (який зараз в Києві, нажаль, не є ані комфортним, ні доступним, ні естетично привабливим), і створенням доступного і справедливого міста, в якому громадяни за допомогою механізмів участі у містобудівній політиці мають змогу вирішувати долю тих чи інших просторів, і всі вільно можуть користуватись публічними просторами. Я зовсім не хотів звинувачувати когось у відсутності позитивної програми дій чи реактивності протестів, навпаки, за моїм глибоким переконанням, протестна діяльність створює необхідний для суспільства тиск і виводить проблему в ряд першочергових.
З іншого боку, чи багато є зараз таких випадків антизабудовних протестів, як, наприклад, рух за реконструкцію парку на Оболоні, де місцеві мешканці, які щодня користуються цим парком, не просто протестують проти офіційного недолугого проекту реконструкції, а натомість розробили і лобіюють свій альтернативний проект, який враховує інтереси місцевої громади?

4. Щодо звинувачень у «невключеності в протестний процес і незнання «матчасті»», про які в коментарях каже Вікторія Березовська.
В Києві існують рухи не тільки за збереження архітектурної спадщини і історичного міського ландшафту, яких, при всій мої повазі до їх активістів і їх колосальних зусиль, недостатньо, щоб місто стало дійсно комфортним і справедливим. Це стосується, зокрема, проблем автомобілізації і комерціалізації публічних просторів, які відбуваються абсолютно «законно», в межах існуючого містобудівного законодавства, хоча це не означає, що вони не несуть серйозної загрози для комфорту і доступності публічного простору для городян. Показовою тут є ситуація з Поштовою площею, яка зараз реконструюється у суто автомобільну розв’язку, з торгівельним центром та благоустроєм з кошти інвестора. Характерно, що реконструкцією Поштової не цікавились активісти антизабудовного руху, бо там зараз якраз нічого не руйнують і жодного порушення закону там немає. Навпаки, суцільна автомобілецентрична логіка і державні інвестиції. Але зрозуміло було, що існуючий проект реконструкції не передбачав зручної доступності площі для всіх громадян, зокрема пішоходів, людей з обмеженою рухливістю, батьків з дітьми, велосипедистів, бо пріоритет і тут, і в українському містобудуванні загалом надається власникам приватних авто і приватним інвесторам. Тому для лобіювання пропозицій з перетворення Поштової на фізично загальнодоступний публічний простір і обов’язкового врахування інтересів зазначених соціальних груп в реконструкції, виникла ініціатива "За доступний громадский простір", в якій я беру участь.

В цій ініціативі беруть участь прості кияни, які щодня користуються Поштовою площею, а також представники ініціатив, яких турбує відсутність в Києві безбар’єрного середовища, та ігнорування пішоходів та велосипедистів при проектуванні транспортної інфраструктури: Асоціації велосипедистів Києва, громадської коаліції «За безпеку пішоходів», організацій інвалідів та інших, котрі підготували свої вимоги і рекомендації до проекту, які з великими зусиллями намагалися донести до інженерів і архітекторів, які проектували і будують розв’язку і торгівельний центр. Це були і зустрічі з інженерами, і з міською владою у КМДА, і численні розмови про те, чому там неможливо облаштувати пандус, забезпечити проїзд велосипедистів, чи зробити нормальний наземний пішохідний перехід, - «бо інвестор не погоджується віддавати простір торгівельного центру». І врешті-решт, були прийняті більш-менш компромісні зміни до проекту реконструкції, які покращують загальну доступність площі, зокрема передбачають велосмуги, ліфти, заміну деяких сходів пандусами тощо, хоча проект залишається далеко не ідеальним. Саме доступність, бо вона має бути базовою характеристикою будь-якого публічного простору, а не естетична привабливість чи наявність історичної забудови.

4. Нарешті, стосовно нерозуміння особливостей місцевого самоврядування і питання формалізації власності, про які також веде мову пані Вікторія.

Ті, хто планує використовувати міський простір з комерційною метою, давно вже дали собі раду з реєстрами, кадастрами і Генеральним планом, до якого вони вносять постійні правки за допомогою містобудівних обґрунтувань, які їм роблять архітектори. Про це доречі йдеться прямим текстом навіть в новому Генеральному плані Києва до 2025 року. Проблема відсутності місцевого самоврядування і забезпеченні участі громадян у містобудуванні, на яких у протестах не наголошується – це питання не тільки формалізації власності і захистів інтересів добропорядних власників, адже весь рух ЗСК починався не з обстоювання власності, а зі збереження спільного образу міста і спільної спадщини, де апріорі не може бути пріоритету приватних інтересів чи «добрих забудовників». Необхідність участі в містобудівній політиці і місцевому самоврядуванні починається із відчуття потреби у загальній відкритості і доступності публічного простору, спільності інтересів городян, з яких випливають потреби не тільки в існуванні пам’ятки, скверу, кінотеатру чи стадіону, але й у їх вільному функціонуванні і доступності, над створенням і забезпеченням яких у місцевої громади і мають працювати активісти.

Так, це робить Влада Осьмак на узвозі, це робили активісти в Гостиному дворі і на Пейзажці. Але подивившись на будь-який район Києва, майже на будь-який двір, можна побачити якраз формалізацію власності у вигляді парканів, якими ініціативні громадяни відгороджують «свій впорядкований простір» від оточуючого міста (особливо популярно на Харківському масиві). Досвід ОСББ є цінним, але він мало що дає для комфорту і доступності міста загалом, окрім парканів.

Антизабудовні протести, як я вже казав, це не виключно київська чи українська риса, вони спільні для всього світу і пострадянського простору в першу чергу, через трансформаційні процеси в містах, які тривають вже більше 20 років. Всі аналогічні протести за збереження історичного міста і проти незаконної забудови, які я спостерігав, або з учасниками яких я спілкувався в інших пострадянських столицях (Тбілісі, Єревані і Кишиневі) були успішними, коли вдавалося одразу забезпечити позитивну програму дій з відкритого розвитку тих місць, які захищали активісти (тобто перетворення їх на загальнодоступні місця, байдуже яким чином); і навпаки, майже завжди вони були неуспішними у тих випадках, коли йшлося просто про збереження спадщини заради самого збереження, або наголошувалося виключно незаконності дій забудовника. Провальними у підсумку були також протести, у яких брали активну участь політичні партії. Наслідком їх діяльності майже завжди ставали ідеологічні суперечки, що приводило до проявів нетерпимості, витіснення з протестів певних груп громадян, а потім і взагалі до інструменталізації протестів політичними партіями, що дозволяло владі безпринципно розправлятись з протестами, хоча спочатку вони могли бути досить успішними.

Я зовсім не хочу применшувати значення антизабудовних протестів для сучасного Києва. Навпаки, як я вже казав, вони мають чи не найпотужніший потенціал для проявлення дійсно громадянської позиції і завоювання права на місто, серед усіх інших громадянських рухів. Але щоб це дійсно сталося, громадянам необхідне розуміння, що їх участь в управлінні містом не зможуть замінити партійні представники, а також що будь-які дії публічному просторі – це політичні дії в сенсі постійної боротьби за право на місто, за право на репрезентацію і право на соціальну справедливість.