Василь Попадюк: Я би хотів, щоб була одна офіційна мова - українська.

Продовження ексклюзивного інтерв’ю зі всесвітньо відомим скрипалем. (Першу частину читайте тут http://blogs.korrespondent.net/journalists/blog/raimanelena/a69818)

-      А ви людина віруюча?

-      Ви знаєте, я хочу бути віруючою людиною. Я можу сказати, що я віруюча людина, але… Зараз настільки багато різних церков, я не думаю, що треба вибирати куди ходити, і як це правильно. Хто може сказати як правильно все це робити? А те, що Бог існує, і він все бачить, це так, бо, знов таки, стаються таки речі, що ангел охоронець є, це точно.

-      У вас було якесь конкретне підтвердження цьому у вашому житті?

-      Дуже багато.

-      Траплялись ситуації у котрих ви могли не вижити?

-      Так. Таких ситуацій було багато. Особливо у Москві були такі ситуації. Була така історія… Навіть не хочу згадувати… Якби мені не треба було іти на телебачення, і я в останню секунду не вирішив мити голову в перукарні, а помив би її в себе в номері, то я би вже тут не говорив… Це якраз були Карабаські проблеми. А у нас театр був багатонаціональний. Між музикантами ніколи проблем не було. Але так сталось… Сумно… Я не хочу про це згадувати. Було багато моментів в яких я міг не вижити.

-      А з вами траплялись якісь приємні чудові випадки?

20minut.ua

-      Ну знов таки, вони такі, що я не хотів би казати про них в інтерв’ю. Багато було. Наприклад, коли я ще жив в Україні, зі мною було велике інтерв’ю на телебаченні. Останній кадр цього інтерв’ю знімали у ботанічному саду. Я йшов зі скрипкою на плечі і позаду мене знімала камера. Це було восени, спустився клиновий листок і приліпився до скрипки. Через півроку після цього інтерв’ю я поїхав до Канади…

-      Ваш батько Василь Попадюк дуже відомий музикант в Україні. Його ім’ям навіть названа вулиця в його рідному місті Коломиї. Вас не ображає, що ви не настільки відомі в Україні, тоді коли вас знає весь світ?

-      Я на ці речі не ображаюсь абсолютно. Розумієте, я не задумуюсь над цим. Знають, не знають… Може і добре, що не знають. Можливо так легше ходити по вулицях. Я працюю, я роблю те, що я роблю, у мене є публіка на концертах, цього достатньо. Чесно вам скажу, признаюсь, в деяких місцях я дуже відомий, і мені це дуже приємно. Але, я абсолютно не звертаю на це уваги.

-      Ви хочете сказати, що коли вам говорять про вашу відомість і геніальність, це ніяким чином не тішить ваше самолюбство?

zz.te.ua

-      Ні, ні, ні. В мене філософія така – нема людей неталановитих, абсолютно всі люди на землі талановиті. Просто, треба, щоб ти займався тою справою, в якої в тебе є хоч трошки талант. Бог зробив всіх талановитими. Кожному дав своє. А відомий чи невідомий, це тільки дякуючи професії. Геніальний лікар не каже – Чому я не відомий? Просто є публічні професії і непублічні. Справа в тому, щоб людина своєю працею могла заробити собі на якийсь мінімальний комфорт. Авжеж велике щастя, коли робота і хобі це одне і те ж. Якщо твоя праця приносить тобі задоволення, то це велике щастя. Мені дуже повезло, що я попав у цю спеціалізовану школу. Я помітив тенденцію, що коли дитина займається просто в якісь музичній школі чи приватно, вона не хоче займатись. А тут ти ходиш в школу, де всі однакові. Там нема немузикантів. Там вже є з самого дитинства якась здорова конкуренція. І не дай Боже тебе заберуть з цієї школи!

-      А як ви вирішили емігрувати в Канаду? Що стало причиною?

-      Я тоді грав в театрі «Романс». Це була економічна еміграція в першу чергу. Тоді в Україні було дуже важко. Після Москви я себе не міг знайти в Україні. В Москві все було набагато простіше і цікавіше. А після того, як воно, слава Богу, розвалилося, ніхто не знав за що хапатись. Зараз в Україні ситуація більш менш спокійна, можливо зараз тут можна себе знайти. Тоді було щось незрозуміле. Це була епоха змін. Як говорять – Побажай ворогу жити в епоху змін. Знову ж таки, я не робив все це спеціально. Так все сталось. Запросили мене на концерт в Канаду. Я поїхав на концерт. А там вже вирішив лишитись.

-      Я чула ви часто буваєте у Мексиці.

-      Я був декілька разів.

-      Чому вас приваблює до себесаме Мексика?

-      Зараз у нас ще один дуже цікавий проект. Можливо він буде, я не хочу загадувати. Це дуже довготривалі гастролі по Мексиці. Є така пропозиція. Зараз це на стадії переговорів. Але, я думаю, що воно має відбутися. Це дуже цікава країна, по-перше з історичного погляду. Там всі ці індіанці – ацтеки, майя. Все це цікаво подивитись. Саме Мехіко дуже небезпечне. А є маленькі курортні містечка, там, де всі іноземці охороняються.

-      Чи справді Мексика нагадує вам ваших гуцульських  родичів? 

e-motion.tochka.net

-      Так. Цікаво, що ви про це спитали. В Мексиці дуже багато гуцульських орнаментів. Це дуже дивно. У мене в загалі є така думка, що всі гірські народи чимось подібні між собою. Можливо це пов’язано і з кліматичними умовами. Гуцульські ліжники продають в Мексиці один в один.

-      А наскільки взагалі збереглась справжня культура гуцулів у сьогоднішній Україні? Чи не асимілювались вони?

-      Вона збереглась це сто відсотків. Як не дивно, цьому допомагає комерція. Виробляють сувеніри, навіть продають кептарі, яким по сто років. Але в культурному плані, мені здається, що воно губиться. Я пам’ятаю,  коли в дитинстві тато нас з братом туди привозів. Ці весілля по чотири дні. Це було все цікаво, з народними музикантами. А зараз вже дивишся, скоро і не буде кому заграти. Тому треба робити це гуцульське шоу негайно, терміново. Щоб якось це зберегти.

-      З мексиканцями не плануєте об’єднатись у цьому шоу?

-      Є дуже цікавий музикант у Мексиці, бас-гітарист. Він грає на шестиструнному басі. І він працює вдвох з жінкою – він грає на бас-гітарі і вона співає. Дуже цікаво. Він грає на бас-гітарі може так, як я на скрипці. Коли мені друзі сказали – Давай ми тебе познайомимо з цікавим бас-гітаристом -  я так на них подивився – З бас-гітаристом? Але, коли я його почув… Незвичайно, я такого ще не бачив! Мабуть багато хто бачив, але особисто я не бачив. А гуцули в горах зберегли свою музику. Це дуже самобутньо і ні на що не подібно. 

-      У вашому проекті буде гуцульський діалект?

ogo.ua

-      Обов’язково. Це все буде побудовано на гуцульський музиці.

-      Чи стала Україна за роки незалежності ближчою до Європи? І навпаки, чи треба Україні йти до Європи?

-      Чесно кажучи, я трошки не та людина, у кого треба це питати. Багатьом подобається Європа. Мені вона не подобається. Не знаю чому, можливо це у зрівнянні з Канадою. Мені подобається європейська архітектура. Але, в Канаді легше жити. В Німеччині потрібно бути німцем, щоб не бути людиною другого сорту. В Франції французом. У мене є багато друзів у Німеччині. Вони кажуть, що, якщо ти не німець, то з тобою навіть не спілкуються. А в Канаді по барабану хто ти і звідки. Так само і в Америці. Канада і Америка це Нова Земля. Тому нема цих проблем.

-      У минулому році ви брали участь в запису нового альбому української групи Mead Heads XL

starlife.com.ua

-      Так, трошки. Ми друзі. Ми познайомились в Торонто. У них є самобутність. Це класно. Розумієте, якщо ви навіть будете співати в сто п’ятдесят дев’ять раз ліпше ніж Бритні Спірс… Уже є Бритні Спірс! Новому поколінню треба мати, щось своє. Нікому не потрібна друга, третя Мадонна та інші повторення.

-      Відсутність чогось нового це проблема нового покоління в Україні чи взагалі в світі?

-      Це проблема в світі. На нове життя має шанс тільки щось оригінальне. Той же Брегович вийшов з чимось оригінальним, і все, в десятку. Riverdance. Цирк Дю Солей. Щось має бути таке, що ще ніхто не робив, тоді воно має шанси на велике майбутнє. А, якщо це буде повторення чогось, тоді  ви можете робити це в сто раз ліпше, публіка це не зрозуміє. Не треба пробувати бути кимось. Треба бути самим собою в першу чергу. Тоді ви виграєте. Люди не розуміють, що самим собою бути легше.

unn.com.ua

-      А ви завжди були самим собою? Ніколи не виникало бажання надіти чиюсь маску?

-      Скажімо так, я людина ледача. Мені лінь прикидатися кимось. Коли я грав у Назарова я багато разів прикидався кимось – і циганом, і узбеком, і грузином, і ким я тільки не прикидався. Це легко кимось прикидатися. Це добре, якщо воно виходить. Але саме легше бути самим собою.

Що класно у артиста, що він має змогу бачити світ і за це не платити.

-      Ви приїжджали до Країни Мрій.

-      Так. Ми з Олегом Скрипкою теж друзі. У нас вже був спільний експеримент – ми грали на триста п’ятдесят років Івано-Франківська. Це була ідея мера, щоб ми заграли разом. Можливо з’явиться ще якийсь новий проект. Коли зустрічаєшся з Олегом, постійно з’являються якісь нові ідеї. Можливо ми знову будемо разом грати на великому фестивалі в Торонто  Блур Вест Вілидж. Це найбільший фестиваль в північній Америці.

-      Як ви вважаєте, наскільки сьогодні українська музика відповідає світовому рівню?

-      Дуже важко відповісти. Є маленька проблема. Її треба якось негайно вирішити. Перша проблема це мова. Українська музика в Америці і Канаді популярна тільки в українській громаді. Шансів вийти з українською мовою на велику естраду нема. Тільки якщо це щось аутентичне, або класичне. Так було все життя. Музика, навіть поп, рок, дуже подібна на ту музику, тільки на українській мові. В цьому є проблема. Дуже часто музиканти просто «знімають», а інколи навіть крадуть пісні. Справа в тому, що в Америці і Канаді багато рок груп, які там дуже відомі зірки, але їх взагалі не знають в Європі, чим українські музиканти і користуються. Я бачу цього багато. Я вам розповім один випадок, навіть в джазі. В Чернівцях у нас був концерт. Після концерту моїх музикантів запросили на джемсейшін. Робі Ботош вважається три роки підряд ліпшим джазовим піаністом в Америці. Його Оскар Пітерсон запросив жити в Канаду. Музиканти в Чернівцях грали супер. Грали джаз. Але, вони грали не своє тій людині, яка в цьому родилась. Це були кавери. Все вилизане. Все дуже технічно. І Робі підійшов, і каже – Пішли в готель. Ми ще трошки побули і пішли. Тільки ми виходимо, а ці ж самі музиканти почали грати буковинські ковалики. Каже – Якби вони спочатку мені це грали, я б сидів до ранку.

-      А як ви ставитесь до скандального мовного законопроекту?

-      (на момент виходу матеріалу скандальний закон вже прийнят Е.Р.)

-      Я нічого про це не знаю.

-      Цей законопроект говорить про те, що в різних регіонах країни надають більше прав мовам меншості, котра не говорить на українській мові. Чи не завадить це розвитку української культури?

-      Я вважаю, що Україні варто перейняти досвід Канади в цьому плані. Я казав ще на початку інтерв’ю, що Канада заохочує розвивати кожному свою мову, свої школи. Але державна мова, всі державні папери, є тільки на двох мовах – французька і англійська.

-      А вам не здається, що стереотип про неймовірну ворожнечу між Заходом та Сходом України, дуже далекий від реальності? Чи не вигідно це уряду для більш ефективних маніпуляцій громадянами України? Можливо все зовсім не так погано?

zakarpattya.net.ua

-      Ви знаєте, у мене багато друзів в Москві. Я їх запросив у Львів приїхати до мене на концерт. Вони були просто в шоці. Кажуть – «Ты бы слышал, что нам говорят по телевізору! А ведь все совсем не так. Нет же ничего такого…». Тобто, немає цієї ворожнечі. У людей між собою нормальні стосунки. Світ дуже великий і Україна має йти в цей світ.

-      Але деякi полiтики вважають, що Україні в край потрiбнi дві державні мови – українська та російська                  

-      Я не знаю. Якщо людина думає на цій мові, значить є в цьому якийсь сенс. Але, все ж таки держава називається у нас Україна. Було би природно… Забороняти не дай Боже. Будь ласка, нехай будуть російські школи. Яка в цьому проблема? Є росіяни, є люди, які хочуть на цій мові спілкуватись. Чому ні? Хай спілкуються. Але, я би хотів, щоб була одна офіційна мова – українська.