Тиждень до Вільнюса...

Я належу до тих небагатьох людей, хто, добре знаючи природу і характер Януковича, мотиви його дій і явно неєвропейську систему цінностей, зберігає спокій і не робить заяв про зрив Угоди з Євросоюзом.

Я належу до тих небагатьох людей, хто, добре знаючи природу і характер Януковича, мотиви його дій і явно неєвропейську систему цінностей, тим не менше навіть зараз, після рішення Кабміну, зберігає спокій і не робить жодних заяв про зрив Угоди з Євросоюзом. Мабуть, буду останнім, хто визнає зрив Вільнюського саміту, напевно вже в момент його закриття.

Що за такою позицією, скажете, сліпий оптимізм? Бажане за дійсне? Ні. Навпаки - реалізм і прагматизм. А ще - певна надія. Не на Януковича, той уже все, що міг, зробив і навитворяв. Надія на наших партнерів, стратегічних партнерів - ЄС і США.

Щодо реалізму і прагматизму. Державним діячам країн Євросоюзу (не плутати з політиками, тим більше з political anymals) і експертам, які професійно готують відповідні рішення ЄС щодо України, - не треба нічого доводити, тим більше вишукуючи якісь нові аргументи.

Те, що Угода з Україною має бути підписана у Вільнюсі, їм було ясно і зрозуміло давно, без жодних сумнівів.

Зараз, на фоні шаленого тиску з боку Росії, а тим більше після отого незграбного рішення Кабміну, їхнє переконання у необхідності підписання Угоди про асоціацію - ще більше зміцнилося.

Вільнюс має історичне стратегічне значення - і тому він має завершитися успіхом. Крапка. Незалежно від чиїхось амбіцій, образ, фобій, непорозумінь, чи помилок.

Тому що Вільнюс - це критично важливий рубіж, визначальний для Історії. Не лише історії України, чи історії Євросоюзу - для Історії.

Брюссельським скептикам і шанувальникам стерильної чистоти інтеграційних експериментів варто задатися ззовні простим, а по суті своїй стратегічним питанням:

- Європі та її трансатлантичним союзникам краще (легше, комфортніше) мати справу нехай із тимчасово хворою під проводом отакого Януковича Україною, чи із відтвореним Кремлем євразійським монстром СРСР-junior під проводом довічного Путіна, набагато більш хворим, та ще й посиленим 46-мільйонною Україною, найбільшою за площею державою Європи, з її величезними ресурсами й поки що незадіяним потенціалом зростання?

Для державних діячів, які мислять стратегічно і діють відповідально, це питання - риторичне. Відповідь їм відома.

Для окремих європолітиків, які радше бавляться інтеграційними ігрищами, при тому абсолютно щиро й ретельно, по підручникам виписуючи купи дорожніх карт, критеріїв і домашніх завдань - це питання непідйомне, навіть для розуміння.

Якщо державні діячі не схиблять і Вільнюс стане успіхом, то не лише їм, але й задіяним окремим політикам буде заслужено відведено по кілька речень чи параграфів у підручниках з історії.

Про амбіції, образи, фобії, непорозуміння і помилки перед самітом Історія дуже швидко забуде. Вже через 10 років мало хто згадуватиме прізвища сьогоднішніх топ-речників і ньюзмейкерів, причому з обох сторін, повірте.

Більшість людей зараз переконана, що Янукович для себе уже все вирішив. Що він не збирається підписувати ніякої Угоди про асоціацію, тим більше за тиждень у Вільнюсі. Що домовився з Путіним і всі свої питання з ним уже повирішував...

Навіть не сперечатимуся, мабуть, це близько до правди, а може й правда. Але - правда Януковича, він може нею і собою, таким хитромудрим, тихенько тішитися...

Будь-які закулісні особисті домовленості Януковича з Путіним, приховані від України та її стратегічних партнерів, вони, стратегічні партнери, можуть легко і швидко обнулити, разом із чиїмись гарантіями довічного правління та особистої безпеки Януковича і Сім'ї. Можуть! Якщо захочуть?!

Тож зберігаю ще певну надію на стратегічних партнерів України, європейців і американців, на їхній тверезий розум, психологічну витримку і усвідомлення власної відповідальності. Не за Україну та її долю - насамперед за геополітичну стабільність у Європі й ширше на Євразійському континенті, причому на довготривалу перспективу.

Тижня, що залишився до саміту у Вільнюсі, більш ніж достатньо, аби "переконати" Януковича, що він має взяти в руки ручку і поставити свій підпис під історичним документом.

І аргументів (важелів впливу) у наших партнерів достатньо, аби переконати Януковича, що попри чиїсь запевнення - він ніколи не буде ні довічним Президентом, ні безпечним володарем найбагатших капіталів України.

Саме тому я не роблю жорстких заяв і терпеливо чекаю Вільнюського саміту. А питання - підпишуть, не підпишуть? - для мене стоїть в іншій площині - задіють вони, чи не задіють? - наявні й ефективні важелі, аби на перше питання була лише ствердна відповідь. А ми, українці, поки теж часу не марнуватимемо - Майданами допоможемо, правда?

Запрошую до обговорення у Facebook

Більше інформації на www.grytsenko.com.ua