Чи буде дефолт?

Видання BusinessInsider помістило Україну у своєму рейтингу на шосту позицію у світі за ризиком дефолту. Причини – високий розмір зовнішнього боргу та уповільнення зростання економіки.

У відповідь Микола Азаров і Сергій Тігіпко взялися дружно заперечувати саму можливість дефолту – мовляв, «не дочекаєтесь».

Між тим, у 2010 р. влада неодноразово заявляла, що дефолт не лише можливий, а й імовірний. Так, рік тому заступник глави адміністрації Президента, Ірина Акімова, заявляла, що ситуація в Україні «близька до технічного дефолту».

Ще влітку 2010 р., коли державний і гарантований державою борг становив 36% від ВВП, Сергій Тігіпко виголосив наступне: "Я можу сказати, що вже ця цифра для нас є критичною. Нам буде дуже складно обслуговувати такий рівень заборгованості. Чим це все закінчиться? Якщо ми з вами нічого не будемо міняти, то ми не зможемо обслуговувати ці борги».
У грудні президент вимагав від прем’єр-міністра «не брехати» в своїх повідомленнях та урядовій статистиці, та, вочевидь, цей заклик минув на марне.

З літа минулого року змінилося мало що, якщо не рахувати збільшення державного й гарантованого державою боргу на 114 млрд. гривень, з 35,3% ВВП до 41,7% ВВП за 2010 р.
Але тепер Уряд чомусь «попустило». Дефолт, виявляється, «не можливий», а Сергій Тігіпко, напевно, вважає, що борг у 36 % - це критично, а от у 42 % - це саме те що «лікар прописав».

Між тим, «суверенний дефолт», тобто невиконання державою-позичальником боргових зобов‘язань, нездатність проводити своєчасні виплати за борговими зобов'язаннями або виконувати інші умови договору позики, може бути досить болючою темою для країни.

У результаті дефолту країні можуть відмовити в подальших позиках на будь-яких умовах, або навіть заморозити чи конфіскувати закордонну власність і рахунки. Тому, держави, по можливості, уникають дефолтів, реструктуризуючи та виплачуючи свої борги. Серед останніх прикладів часткових дефолтів (коли одні зовнішні борги виплачувалися, а інші – ні) – боргові кризи в Латинській Америці в 1980-х рр., в Мексиці в 1994, у Росії в 1998 р., в Аргентині 2002 р.

За словами президента Януковича, в 2011 р. щомісячні платежі по боргах (внутрішніх і зовнішніх) становитимуть в середньому майже 8 мільярдів гривень. Уряд наводить цифру в 87,5 мільярдів гривень за цей рік .

У 2011-2014 роках Уряду належить направити на виплати за державним боргом майже 29,9 млрд. доларів, тобто близько 240 млрд. гривень. Пік виплат по зовнішніх, тобто найбільш «чутливих» боргах – 2013 і 2014 р.р.

При цьому, Україна запозичує під суттєво вищі відсотки, ніж в середньому на ринку запозичень. В оцінках українських економічних реалій, іноземні інвестори значно менш оптимістичні, ніж Уряд Азарова, з висоти якого тільки і можна розгледіти успіхи.
Зараз іноземні інвестори дають гроші в борг Україні та українським компаніям тому, що мало хто в світі згоден так дорого за ці гроші платити. Ще й українська економіка доведена «професіоналізмом» до такого стану, коли без кредитів не втримати ані національну валюту, ані соціальні виплати.

Досі МВФ оцінював рівень критичності українського держборгу в 40% ВВП. Хоча для деяких країн, не проблема і 80%. Приміром, розмір боргу Греції до кінця цього року сягне 160% ВВП. Але Україна – не Греція.

Греція є членом ЄС, і в обмін на секвестр бюджету та заморожування зростання державних витрат, багатші європейські «родичі» не дають цій країні потонути.
Натомість, в Україні швидке нарощування боргів можна порівняти лише зі зростанням апетитів влади на утримання президентської адміністрації та генпрокуратури. Швидкість зростання боргового навантаження вказує на те, що влада будує боргову піраміду, а економіка встигає лише обслуговувати, але не може відпрацьовувати взяте раніше.

При доходах бюджету 2011 р. на рівні 281,5 млрд. гривень, і при офіційному дефіциті держбюджету, між доходами і витратами в розмірі 40 мільярдів, здійснити виплати в розмірі 88 мільярдів гривень без зовнішнього перекредитування неможливо.

До кризи було модно розмірковувати про те, що великі державні борги – це «нормально». Після кризи ця мода спливла, як не бувало.
Кредити справді іноді можуть бути корисними, але якщо вони використовуються за цільовим призначенням, тобто вкладаються в розвиток економіки, який створює робочі місця, наповнює державний бюджет. Натомість, для українських урядовців позичання стало професією. Про нові позички повідомляють з таким запалом, наче це запустили новий «Дніпрогес», або ж вирішили демографічну проблему.

Однак, в українських корупційних джунглях навіть, на перший погляд, цільове використання кредитних коштів часто-густо перетворюється для українців в безцільне. Чого не скажеш про тих, хто засвоює ці кредитні кошти. Для них навпаки, кожен витрачений через наскрізь корумповану систему державних закупівель долар, генерує щонайменше 30 центів чистого, неоподатковуваного прибутку.

Так можна проковтнути, не помітивши, не один 15-ти мільярдний кредит МВФ, переклавши державні зобов’язання на плечі українців.

І помиляються ті хто вважає, що оті 300 додаткових доларів, які за цей рік Азаров повісив на кожного українця, від немовляти до сивого дідуся, є чимось абстрактним. Ні, це дуже конкретні 300 доларів, які українські громадяни відробляють, недоотримуючи в соціальних гарантіях і щомісяця сплачуючи все більші і більші рахунки за недореформоване ЖКХ та «безкоштовну» медицину..

Крім того, під гарантії держави Уряд надає боргові послуги приватному бізнесу. При цьому, статистика знову на користь приватного інтересу тих, хто домовився з урядом про такі умови. 80-90% боргових зобов‘язань по державних гарантіях виконує держава.

Між тим, ймовірність дефолту в Україні залежить від двох ключових чинників: темпів зростання зовнішнього боргу (в цьому році планується запозичити за кордоном ще понад 107 мільярдів гривень) та темпів відновлення економіки. Відновлення ж економіки, крім того, що залежить, а, точніше, потерпає від «професіоналізму гарних господарників», ще й знаходиться під впливом ймовірної «другої хвилі» економічної кризи. Про таку можливість нині говорять дедалі частіше.

Про темпи нарощування ми поговорили вище, тому коротко зупинюсь на зростанні економіки, бо саме низькі темпи її відновлення, видання Business Insider назвало як основу причину високої ймовірності дефолту в Україні. За даними Уряду, цього року в країні було зростання на 4,2%, наступного року прогнозується на 4,5%. МВФ менш оптимістичний – для України обіцяє лише 4%, тобто менше, ніж прогноз зростання усієї світової економіки (4,5%). Для порівняння, країни, що розвиваються, а Україна саме така, були в минулому році та залишаються в цьому, основними драйверами економічного зростання у світі (середній показник 7%). Отже, задекларовані урядом темпи зростання української економіки є скоріш темпами відставання.

Про це свідчить також і той факт, що обслуговувати постійний приріст боргів Україна може виключно за рахунок експорту, який, у свою чергу, дуже чутливий до світової кон‘юнктури.

Приміром, у загальному обсязі експорту товарів у 2010 р. та зростанні промислового виробництва, збільшилася частка чорних металів, руд, енерговитратних позицій. Країна, за структурою промислового виробництва, повертається в кінець минулого століття, в той час, як за розміром боргів впевнено йде вперед. Сировинна структура експорту (понад дві третини експорту – сировина) робить українську економіку вкрай вразливою до коливань світової кон‘юнктури. І відповідно, робить урядові прогнози менш волотильними, а якщо говорити звичайною українською, то порожніми.

«Спусковим гачком» для другої хвилі кризи може стати як наростання боргових зобов‘язань країн «єврозони», так і зовсім несподівані речі, такі як цунамі в Японії – третій за розмірами економіці світу. Або зростання цін на нафту, в результаті революцій в Північній Африці й на Близькому Сході.
Усе це означає дуже просту річ – якщо захочуть в МВФ та приватних іноземних банках перекредитовувати борги і витягти нашу економіку, то не буде дефолту. Не виявлять бажання реструктуризувати старі зобов'язання і дати нові боргові транші – дефолт буде.

Висновок з цього можна зробити такий – борги не лише потрібно повертати, на них необхідно вчитись. А от з навчанням у нас все якось не складається: «Кредити Міжнародного валютного фонду використовуються на поточні потреби уряду, а не для вирішення фундаментальних проблем, і перетворюються для української економіки на подобу сильнодіючого наркотика.» (із матеріалів статті видання «Дзеркала тижня», Лідер Партії регіонів Віктор Янукович).