Головна загроза. П'ять кроків до перемоги над корупцією

Масштаби корупції в Україні вражають. Президент Янукович говорить, що в країні розкрадається 20% бюджету.

Підприємці свідчать про «відкати» у 20-40% на тендерах і при поверненні ПДВ. Десятки мільярдів гривень розкрадаються з бюджету (у народу) щорічно!

Корупція стала загрозою національній безпеці. Події в Африці і Азії показали, що вона підриває не тільки стабільність окремих країн, але і безпеку цілих регіонів.

Корупція буває різною: побутова – лікарі, вчителі, чиновники нижчої ланки; вертикальна – коли хабарі збираються і передаються по вертикалі керівництву; системна – коли посади купуються за мільйони, потім будується схема вертикальної корупції для компенсації вкладень.

Найцинічніший варіант корупції – коли вона узаконена. Під Євро-2012 чиновникові дали право без тендеру призначати виконавця робіт. Те ж саме дозволили теплокомуненерго – мовляв, зима прийшла неочікувано. Потім – оборонним підприємствам, далі – всім держпідприємствам. Свіжий законопроект – чиновник без конкурсу призначатиме експортера зерна. Вбивається конкуренція, монополізуються галузі, але все законно: уряд вносить проект, Рада голосує, президент підписує.

На тлі таких дій антикорупційний закон вдарить лише по чиновниках нижньої і середньої ланки, вертикальної і системної корупції він не торкнеться.

З чого почати боротьбу з корупцією? Бачу п’ять пріоритетних напрямів.

1. Включити в Конституцію норму, що зобов’язує парламент приймати закони прямої дії. Обмежити нормотворчість Кабміну, міністерств і відомств лише випадками, прямо вказаними в законі. Тому що десятки тисяч підзаконних актів підміняють закони і створюють «чорнозем» для корупції.

Кабмін, навпаки, вносить законопроекти, щоб отримати в ручне управління навіть ті сфери, які Конституція відносить до повноважень парламенту.

2. Максимально обмежити регуляторні функції держави – ліцензії, дозволи, реєстрації, печатки, голограми, перевірки бізнесу, перш за все позапланові.

У частині дерегуляції позитивні зрушення є – скорочення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, надуманих дозволів і нормативів в будівельному бізнесі, обмеження позапланових перевірок. Але до якісного прориву ще далеко.

3. Законом зобов’язати всіх посадових осіб держави, що обираються і призначаються, декларувати витрати – свої, а також рідних і близьких.

Така норма була в законі, прийнятому в 2009 році. Але він так і не набув чинності. Президент Янукович вніс свій проект – без норми про декларування витрат рідних і близьких. Значить, у нас і далі будуть «бідні» президенти, прем’єри і депутати, зате їх родичі будуть мультимільйонерами.

4. Ліквідувати недоторканність для всіх – президента, депутатів і суддів. За корупційне діяння – під суд, незалежно від посади.

Такий законопроект прийнятий в першому читанні. Примітно, що його авторами були депутати Віктор Янукович і Олександр Лавринович. Потім вони стали президентом і міністром юстиції відповідно. У цей період Конституційний Суд вивчив проект уважніше і абсолютно незалежно вирішив: позбавляти недоторканності президента… не можна.

5. Встановити жорстку кримінальну відповідальність за хабарництво і головне – забезпечити невідворотність покарання. Хто забезпечить? Слідчий, прокурор і суддя. Саме для них, якщо за хабар відводять від відповідальності корупціонера, покарання повинне бути максимальним – довічно в’язниця, без права амністії, з конфіскацією майна.

Такий закон прийнятий в 2009 році, але президент Ющенко його ветував. Я вніс його повторно, незабаром буде голосування.

Викорінити корупцію повністю неможливо. Але звести її до мінімуму цілком реально, якщо буде політична воля. Досвід країн Балтії і Грузії підтверджує це.

Мій досвід підказує: чиновники – розумні, досвідчені і хитрі. З «рухів тіла» шефа вони миттєво вловлюють: мова про боротьбу з корупцією або про імітацію. І реагують відповідно.

Боротьба з корупцією починається з першого кабінету країни. Або не починається.

журнал FORBES, квітень 2011