Російській газ Україні не потрібен - потрібен протигаз

Вдихніть глибше. Відчуваєте запах газу? Один з найбільших споживачів газу в Європі – Україна вже задихається.

Від газу задихається внутрішня політика: допоки Кремль не назве ціну сировини, держава Україна не може формувати ні бюджетну, ні економічну, ні соціальну, ні будь-яку іншу політику.

Не наші власні економічні успіхи або втрати, а ціна на імпортний газ найбільше впливає на стабільність гривні, рівень цін у країні, зарплати і пенсії, обсяги фінансування медицини, освіти, армії, міліції…

Газом просочені кабінети Генпрокуратури та СБУ, судів і слідчих комісій парламенту.

Від газу задихається і зовнішня політика. Не власний вибір України, не базові цінності й довгострокові національні інтереси, а тиск російського газу диктує нам ключові рішення у сфері безпеки та зовнішньої політики – позаблоковий статус, відмова від євроатлантичної інтеграції, пролонгація базування у Криму чужого флоту, втягування у Митний союз.

Газовий сектор України монополізований і непрозорий. З нього проростають найбільші метастази корупції. У ньому заробляють тіньові мільярди, щоб потім обрати (призначити) владу, що вже підсаджена на газову гілку.

Вже традиційно газ – бізнес президентів, тому й газове лобі у владі завжди було сильним. Але крім його інтересу є інтереси країни.

Україна здатна і повинна звільнитися від стереотипів у енергетичній політиці. Країна здатна і повинна обходитися без російського газу.

На відміну від більшості європейських держав, Україна має величезні ресурси для звільнення від енергетичної залежності.

У нас є:

1) газ власного видобутку – понад 20 млрд. кубів щорічно;

2) запаси газу на морському шельфі, які належить освоїти;

3) величезні запаси сланцевого газу, що дозволяють покривати потреби країни протягом 150 років;

4) стратегічна газотранспортна магістраль. Нещодавно, у 2004-2005-му, за транзит ми отримували 25-28 млрд. кубів газу щороку;

5) унікальні підземні сховища газу;

6) запаси вугілля приблизно на 400 років;

7) високорозвинена атомна енергетика;

8) потужні річки та розвинена гідроенергетика. Малу гідроенергетику, що забезпечувала енергією цілі райони, можна й потрібно відновити;

9) практично незадіяний потенціал відновлюваних джерел енергії.

І найголовніше – маємо величезний потенціал енергозбереження. На одиницю продукції Україна витрачає у три-шість разів (залежно від галузі) більше енергії, ніж країни Євросоюзу. І це величезний резерв для зниження споживання газу.

Енергозбереження і кардинальне зменшення частки газу в структурі енергетичного балансу країни (до рівня власного видобутку) – саме це повинно стати реформою №1, ініційованою президентом України, з першого ж дня роботи на посаді.

На масштабну реформу немає коштів? Є!

24 млрд. гривень – як вам такий подарунок приватним енергетичним компаніям від депутатів Ради, що у травні одним голосуванням списали їхні борги перед бюджетом? Бракує не грошей, а совісті та відповідальності.

Президент знайде море резервів, якщо проведе ревізію нафтових і газових свердловин, перевіривши, хто ними розпоряджається і де видобуток може бути відновлений, з’ясувавши, чий газ знаходиться у підземних сховищах, хто і куди його експортує, паралельно взявши під контроль тіньовий видобуток вугілля на тисячах «копанок» у Донбасі.

І ще – настав час розмежувати сфери відповідальності держави та бізнесу. Не повинні президенти і прем’єри повзати на колінах на переговорах, виторговуючи низьку ціну на газ для хазяїв металургійних і хімічних підприємств.

Податковими, митними та іншими важелями держава має підтримувати створення робочих місць та модернізацію виробництва. Але не повинна домовлятися про ціну на газ для олігархів, нехай купують на ринку. Держава повинна забезпечити бюджетну сферу і ЖКГ – і власних енергоресурсів для цього вистачить.

Максимум п’ять років цілеспрямованої та ефективної роботи – і Україна зітхне на повні груди, свіжим повітрям, як впевнена у своїх силах держава, з власною внутрішньою і зовнішньою політикою. Яку не турбує ані російський газ, ані його ціна.