О бедном гусаре замолвите слово…

Нинішній стан вітчизняної економіки, навіть за показників зростання ВВП на рівні 4%, які оприлюднює і українська статистика, і МВФ, і світовий банк, викликає велике занепокоєння.

Адже ключова її проблема – відсутність структурних реформ. Можна довго звинувачувати у падінні нашої економіки під час кризи на 15% ВВП уряд Тимошенко з його популістичними заходами. Проте розділити відповідальність навпіл з Тимошенко має,  власне, структура економіки, яка залишилася нам у спадок від Радянського союзу. Базування економіки на двох основних галузях – металургії і хімії, призвело до обвалу. Адже як тільки в світі наступає рецесія, країни обмежують імпорт і кидають сили на підтримку власного виробника. Тому для експортоорієнтованих країн світова рецесія – катастрофа.

Утім, проблема української економіки навіть не в тому, що левова частка державного бюджету залежить від експорту. Проблема в самому предметі експорту. Від первинної обробки руди в Україні залишаються лише виснажені надра та зіпсована екологія. Вершки ж збирають більш розвинені країни, що повертають в Україну вже високоякісні метали, устаткування та машини, зроблені з нашої ж руди. Подібна ситуація складається і в хімічній галузі.

Але критикуючи попередній уряд, жодних кроків до зміни ситуації нинішній уряд не робить. І навіть навпаки – прийнятий Податковий кодекс заклав підвалини для формування величезних монополій і не дав можливості розвитку активній частині українців, які мають бажання самореалізуватись через створення свого невеличкого бізнесу. І тут мова не йде про торгівлю, бо у декого чомусь склалось враження, що малий бізнес – це ятки на базарі. Мова про невеликі виробництва: наприклад, меблів, різного роду комплектуючих, і звичайно, інтелектуального продукту. Це саме те, про що ми так багато говоримо, але нічого не робимо. Бо той самий ВВП мав би формуватися хоча б з 60% малого і 40% великого бізнесу. Тоді б економіка стала стійкою і не настільки вразливою.

Чому ж проведення потрібних реформ для оздоровлення економіки не можна чекати від Миколи Яновича Азарова?

По-перше, він є представником совкової школи управління. Фактично він розуміє лише фіскальну складову, і варто відзначити, дуже якісно користується цими знаннями. Бо на сьогоднішній день (і зі мною погодиться більша частина бізнесменів), якщо ти не належиш до одного з 5 сімейних кланів в Україні, твій бізнес зазнає неабиякого фіскального тиску. Ці ж 5 сімей, роботу яких модерує Президент Янукович,  і диктують державну політику.

По-друге, команда пана Миколи також не володіє достатніми знаннями.

По-третє, прем’єр-міністру попросту не дають (і не дадуть) можливості реалізувати навіть своє «неандертальське» бачення розвитку економіки. І в цій частині достатньо багато «опозиціонерів» поступають цинічно, виступаючи з гаслами «Азарова у відставку!». Я погоджуюся, що він та його команда мають піти у відставку за те, що вони не працюють над розвитком економічної складової держави. Але чи зможе над цим працювати його наступник? Чи дадуть йому таку можливість? Навряд чи. Через це такі заяви горе-опозиціонерів переслідують лише одну тактичну мету – або обійняти посаду нового прем’єр-міністра, або зайняти тепленьке місце у майбутньому уряді. І як не сумно, це аж ніяк не пов’язано з бажанням докорінно змінити систему. Це -  боротьба лише за власні шкурні інтереси.

Хочеться наголосити і зауважити, що нинішня команда на чолі з Януковичем веде країну до краху, бо довго на радянських спадках ми не протримаємося. Час вимагати іншої команди та застосовувати інші інструменти.

І на сьогоднішній день уряд має займатися саме побудовою надійного фундаменту для вітчизняної економіки, який сформує середній клас. Він, в свою чергу, і громадянське суспільство побудує, і економіку вбереже від коливань, і дасть достатні надходження до бюджету, аби суттєво підвищити зарплати і пенсії. Звичайно, одночасно потрібна боротьба з тотальною корупцією. Бо якби нині відкати не становили шалених сум від 20% до 60%, якби не було несплати податків завдяки офшорним схемам, ми змогли б підвищити рівень соціальних виплат.

Проте, підвищення соцстандартів завдяки боротьбі з корупцією – тактичний крок. Стратегічний же шлях - створити умови для людей (в тому числі, і для тих українців, які заробляють за кордоном), які прагнуть до самостійності та заможності, чесно заробляти свої статки, а не вимолювати мізерного підвищення зарплат, на які і з підвищенням прожити неможливо. Маючи у своєму арсеналі чітке розуміння, як це зробити, та справжніх фахівців, для яких першочерговим завданням стане не набивання власних кишень, а благо для рідної країни, втілити у життя такий план цілком реально. Бо лише з бажанням залишити світлу сторінку в історії України можливі позитивні перетворення.