Китайська soft power в дії. Чи є місце Україні на новій «азійській» шахівниці?

Китайська soft power в дії. Чи є місце Україні на новій «азійській» шахівниці?

Досягнуто важливих домовленостей щодо реалізації масштабних проектів у сфері транспорту, енергетики, інфраструктури, сільського господарства тощо. За словами президента України Віктора Януковича, вартість укладених меморандумів та угод становить близько 3,5 млрд дол. США. Головним результатом візиту стало підписання Спільної декларації про встановлення та розвиток стратегічного партнерства. По суті, цим документом відкрито нову історичну сторінку у відносинах України з другою (поки що) за обсягом економіки державою у світі.

Перший за останні 10 років візит в Україну найвпливовішого, за оцінками «Форбс», світового лідера (рейтинг за 2010 р.) справедливо вважається найважливішою подією за всю історію незалежної України після відвідин президентів США Б. Клінтона та Дж. Буша. Мабуть, символічно те, що розпочинався візит дводенним перебуванням Ху Цзіньтао в Ялті — а це привілей, донедавна доступний небагатьом світовим лідерам. Як правило, тільки очільники ЄС та Росії час від часу приймаються саме там, адже Крим — це історичне місце, де в далекому вже 1945 р. Сталін, Рузвельт і Черчилль, лідери антигітлерівської коаліції, виписували систему міжнародних координат, яка діяла аж до кінця 1980-х рр.

Результати візиту глави КНР в Україну ще проаналізують, а головне — мають бути розроблені плани виконання досягнутих домовленостей та напрацьовані нові, більш амбітні й широкомасштабні цілі. Проте вже зараз цілком зрозуміло, що його наслідки матимуть довгостроковий вплив на внутрішній розвиток України та її геополітичне позиціонування у світі. Чи не вперше не на словах чи в прогнозах експертів, а на практиці до вже «вічного» трикутника Брюссель — Київ — Москва втискується четвертий. (Зазначимо, що далекий Вашингтон так і не зміг якісно вплинути на це «тріо» за всі 20 років незалежності України…) І не просто втискується, а спокійно йде в Київ, центр цього трикутника, давно вже готовий сплутати карти іншим гравцям, чого власне ой як бракувало Україні досі.

Нині бачимо бравурні статті та ейфорійні заяви про те, що Україна «здійснила прорив», «відкрила нову сторінку» тощо. Все це так. Проте звертає на себе увагу практично цілковита відсутність в українських ЗМІ аналізу зовнішньополітичної активності Китаю в Європі та Євразії на тлі цього візиту. Принаймні у червні, якщо не в більш довгостроковій перспективі. Отже, щоб читачі мали змогу порівняти останні, для когось можливо й неочікувані, досягнення України у відносинах з Китаєм, спробуємо навести сухі факти і зробити загальний аналіз останніх рухів азійського титана в регіонах, до яких ми належимо, в Європі та на євразійському просторі.

Дев’ять днів тріумфу Ху Цзіньтао

Китай — Казахстан: основу стратегічних відносин закладено. Йдемо далі

Виявляється, Україна була останньою державою, яку відвідав китайський лідер в рамках свого євразійського турне трьома країнами. Спершу був Казахстан, де, крім програми двосторонніх зустрічей, відбувся ювілейний (10 років із моменту заснування) саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС). За результатами переговорів з Нурсултаном Назарбаєвим, було оголошено про подальший розвиток всебічного стратегічного партнерства, започаткованого ще 2005 р., а також підписано Спільну заяву із переліком шести сфер, в яких зміцнюється партнерство: політична, торговельно-економічна, культурна, технологічна, безпекова та зовнішньополітична. Крім того, згідно з документом, сторони започаткували механізм регулярних зустрічей на рівні прем’єр-міністрів двох країн, а також погодилися сприяти співробітництву між підприємцями та спільно протидіяти «трьом силам зла» — тероризму, екстремізму та сепаратизму.

З огляду на дату започаткування стратегічного партнерства між цими двома країнами залишається тільки шкодувати за втраченими шансами «помаранчевого» періоду нашої історії. Лунали якісь гасла про близьке входження до Євросоюзу, нові конструктивні відносини з Росією тощо, але для втілення їх у життя було зроблено явно замало, та й Китай та інші перспективні партнери не були пріоритетними. Візити до Пекіна, які неодноразово планувалися на рівні президента і прем’єра, так і лишилися на папері. Тому й маємо такі результати. Лише зараз виходимо на ті етапи, які вже давно пройдено іншими, більш прагматичними та далекоглядними країнами, котрі до того ж є нашими давніми друзями-партнерами.

Саміт ШОС: рухаючись в напрямку євразійського ЄС

В рамках саміту ШОС 15 червня в Астані Ху Цзіньтао виступив із програмною промовою, в якій закликав учасників заходу вжити додаткових заходів з метою перетворення ШОС на регіональну організацію з «надійними інститутами, чіткою координацією, всебічним співробітництвом, відкритістю і гармонією». Водночас він запропонував сконцентруватися на виконанні чотирьох першочергових завдань розвитку ШОС:

1) виконанні Договору про дружбу і співробітництво 2007 р. і активізації координації та консультацій з питань, які становлять взаємний інтерес для учасників, а також подальшому посиленні взаємної довіри та підтримки;

2) удосконаленні механізмів безпекового співробітництва і зміцнення взаємодії в боротьбі з «трьома силами зла», а також такими загрозами, як наркотики та організована транснаціональна злочинність;

3) подальшому розширенні торговельно-економічного та інвестиційного співробітництва, заохоченні співпраці із реалізації проектів у сфері розвитку транспортної інфраструктури, енергетики, телекомунікацій та міжрегіональної економічної інтеграції;

4) заохоченні міжлюдських контактів та обмінів у таких сферах, як культура, освіта, охорона здоров’я і туризм.

Китай після Казахстану перебирає головування в ШОС (2011–2012 рр.). Це означає, що озвучене Ху Цзіньтао бачення інституційного зміцнення та подальшого розширення напрямків діяльності організації ляже в основу Програми головування і прискорить інтеграційні процеси в рамках цієї структури. Слід зазначити, що крім шести членів ШОС (КНР, РФ, Узбекистан, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан) є ще чотири держави-спостерігача (Індія, Іран, Монголія та Пакистан) і два партнери з діалогу (Шрі-Ланка та Білорусь). Україна поки що не має жодного статусу у відносинах із ШОС, хоча від цього лише виграла б, адже потенційно ця організація стає найвпливовішим політико-економічним об’єднанням, яке не лише включає найбільш потужні азійські країни, але й розповсюджує свій вплив на Європу.

Китай — Росія: 10 років стратегічного партнерства, плани на нове десятиріччя амбітні як ніколи

Державний візит глави КНР до Росії відбувався в 10-ту річницю з дати підписання китайсько-російського Договору про дружбу і співробітництво. Плани, оприлюднені за результатами переговорів президентів двох країн, вражають, зокрема на фоні озвучених в Києві цифр: 100 млрд дол. США товарообігу до 2015 і 200 млрд — до 2020 р.

За словами міністра закордонних справ КНР Ян Цзечі, стратегічна взаємодія двох держав відзначається безпрецедентним розвитком, взаємна політична довіра та партнерство посилюють співпрацю між підприємцями та всебічно заохочують культурні зв’язки й контакти між людьми і співробітництво з міжнародних та регіональних питань.

Ху Цзіньтао зауважив, що наступні 10 років будуть критично важливим періодом для розвитку та активізації китайсько-російських відносин. Обидві країни отримали небачені можливості для поглиблення стратегічної взаємодії та партнерства, тож мають «дотримуватись концепції міцної дружби через покоління, а також посилювати політичну взаємодопомогу в інтересах народів обох сторін». За словами ж президента Медведєва, «російсько-китайські відносини мають велике значення не лише для обох країн, а й для всього світу».

Крім того, лідери двох держав досягли консенсусу щодо необхідності розширення масштабів взаємного інвестування, започаткування енергетичного партнерства, співпраці у сфері нових технологій та інновацій, поглиблення міжрегіональної кооперації тощо. Зазначені домовленості були закріплені в семи галузевих угодах про співробітництво у сферах фінансів, електроенергії, зв’язку, використання поновлюваних джерел енергії тощо. Нарешті, у Спільній заяві, ухваленій за результатами переговорів, наголошується, що стратегічна взаємодія Росії та КНР сприяє «запровадженню нового справедливого і раціонального порядку і створенню багатополярного світу і демократизації міжнародних відносин».

Китай — рятівник ЄС. Європейське турне прем’єра Вень Цзябао на тлі кризи євро

Європейський Союз є найбільшим торговельним партнером Китаю. Річний обсяг торгівлі складає понад 400 млрд євро. Водночас Китай є довгостроковим інвестором на європейському суверенному борговому ринку. Протягом останніх років ця країна значно збільшила обсяг купівлі євробондів. «Китай надає підтримку країнам єврозони, котрі зіткнулися з труднощами, як і ЄС підтримує стабільний розвиток Китаю інвестиціями й технологіями», — зазначив нещодавно президент Ради ЄС Герман ван Ромпей.

На тлі подій у Греції, що перебуває на грані дефолту, а також фінансових труднощів у деяких інших державах — членах ЄС, цілком логічним і вчасним видається європейське турне прем’єр-міністра КНР Вень Цзябао, котре той здійснив практично відразу після повернення Ху Цзіньтао з України. Поглиблення кризи євро могло би спричинити значно потужнішу, порівняно з 2008 р., світову фінансово-економічну кризу, яка навряд чи цього разу оминула би тих, хто нещодавно врятувався, — навіть Китай наразі не може бути повністю спокійним. Спільні зусилля — ось що врятує світову фінансову систему. Певно, це дуже добре розуміють у Піднебесній. І тому реагують на випередження, не намагаючись врятуватися самоізоляцією, як це практикувалося в минулому.

Китай — Угорщина: перший візит у новітній історії двох країн

Своє європейське турне прем’єр Цзябао почав з Будапешта. У такому кроці проглядалася певна символічність, адже це був перший за останні 24 роки візит такого рівня до цієї країни. Результати виявилися десь навіть повчальними для українців, якщо їх порівняти з досягненнями, оголошеними в Києві напередодні. Товарообіг до 2015 р. має становити 20 млрд євро (ми розраховуємо на 10 млрд у 2012 р., а там побачимо). Кредитна лінія на реалізацію китайсько-угорських проектів — 1 млрд євро, наміри викупити «якусь частину» бондів угорського уряду. А от нам обіцяють видати грант у близько 12 млн дол. США — слабка втіха.

Та головне не в цифрах. Привертають увагу офіційні заяви глави уряду Китаю, які стосувалися всього Євросоюзу: «ми досі впевнені, що Європа подолає боргову кризу», «Китай залишатиметься довготерміновим інвестором на європейському борговому ринку», «ми і в майбутньому підтримуватимемо Європу і євро» тощо. Мабуть, невипадково мудра й вишукана китайська дипломатія так спланувала турне другої особи держави, щоб головні месиджі, які стосувалися в першу чергу Лондона і Берліна — наступних зупинок Вень Цзябао, — прозвучали з іншого міста. Хоча, з другого боку, воно й логічно, адже саме Угорщина головувала на той момент в Євросоюзі — ох і непроста ж ноша в кризовий турбулентний період, який переживає євроспільнота.

Китай — Велика Британія. Результати, які можна співставити з російськими

Візит на Туманний Альбіон цікавий не лише економічними результатами (про них пізніше). Взірцем стало те, наскільки вдало використано сентименти й сформовано саму програму перебування в Британії. Відвідання батьківщини Шекспіра, виступ, який цитуватимуть ще не один рік, вдалі месиджі, влучні приклади, відвертість перед ЗМІ (без папірця і довгих екскурсів у нікуди), і водночас чіткі формулювання у відповідях, які ні на йоту не змінюють традиційну позицію Китаю стосовно демократії, прав людини, та нормально сприймаються європейською публікою. Така собі real politics — після месиджів з Будапешта — в дії. Щоправда, напередодні візиту було зроблено символічний жест: відомого громадського активіста і митця Ай Вейвея звільнили з-під варти — до речі, гідний приклад для деяких керівників пострадянських країн на тему вміння грати на випередження з тим, щоб усувати негативне тло під час закордонних візитів та бути готовим на всі сто до неприємних запитань від по-справжньому вільної європейської преси.

Та повернімося до насущних питань — вони ж бо і є першоосновою будь-якого візиту чи переговорів. Відбулися продуктивні зустрічі з прем’єром Девідом Кемероном та його колегами з уряду Великої Британії. В результаті — озвучено мету вийти на 100 млрд дол. товарообігу до 2015 р., підтверджено обопільну зацікавленість у подальшому розвитку взаємовигідних відносин, які «сприяють розвитку обох країн і відіграють позитивну роль в удосконаленні світового устрою». Ну й, звісно, — важливі домовленості зі стратегічних економічних питань: щодо розвитку екологічної економіки, спільних зусиль з відновлення європейської економічної системи, просування переговорів стосовно зміни клімату, Дохійського раунду переговорів в рамках СОТ, а також про співробітництво в сфері автомобілебудування, культури, освіти, молодіжних обмінів, ЗМІ тощо. Цифра в 100 тис. китайських студентів у провідних вишах Великої Британії просто вражає на тлі українсько-китайських домовленостей про державні стипендії для 100 студентів — слушна нагода замислитися, чия освіта користується вищим попитом. Мабуть, все-таки не в об’єднанні університетів справа, а в якості програм викладання та їхній відповідності міжнародним і європейським стандартам.

Німеччина — найбільший партнер Китаю у Європі

Як іноді кажуть, last but not least. Берлін став останньою, та насправді не менш, а мабуть, найбільш важливою зупинкою Вень Цзябао у Європі. Мета — досягти у 2015 р. товарообігу в обсязі 280 млрд дол. замість нинішніх 130 — варта того, щоб нею захоплюватися. А крім того, Спільне комюніке, в якому — стратегічно важливі домовленості щодо економічної співпраці, взаємодії за умов посилення ролі G20 як основної платформи для глобального економічного і фінансового партнерства, взаємодії у сфері сільськогосподарського виробництва, альтернативної енергетики, екології, культури, ЗМІ тощо. Загалом 16 китайських міністрів підписали угоди з їхніми німецькими колегами на 15 млрд дол. Серйозні результати — за два дні офіційного візиту. Як зазначив на прес-конференції з канцлером Ангелою Меркель Вень Цзябао, «у китайсько-німецьких відносинах відкрито нову сторінку. Розвиток двосторонніх відносин приніс взаємну вигоду народам двох країн, а також для людей у всьому світі».

***

Які ж уроки маємо винести ми, українці, з чергових перемог китайського цивілізаційного дива та першого нашого успіху, хоча ще й далеко не прориву на тлі наведених фактів, у відносинах з Пекіном? Їх кілька, спробуємо їх сформулювати.

Перший урок — історія не терпить зволікань і прорахунків. Втратили час в ейфорії «помаранчевих» мрій та в запалі особистих воєн між новоявленими «месіями» — треба надолужувати. Підвалини закладено в червні та в рамках візитів до Китаю президента Януковича у вересні та прем’єра Азарова у квітні, проте це лише початок.

Регулярні візити перших осіб, міністрів, експертів тощо; жорсткий контроль за тим, як виконуються домовленості; нові плани й договори — реалізація цього алгоритму дій дасть обґрунтовані підстави замислитися над новими горизонтами взаємодії. За таким сценарієм дуже скоро настане час, коли й ми в Україні будемо говорити не про десятки, а про сотні мільярдів взаємних інвестицій, масштабні, справді вигідні обом країнам проекти й баланси в обсягах торгівлі. Адже за іншим сценарієм — підписали, пропіарились, а далі «якось воно буде», як полюбляли робити попередні наші керманичі, — знову доведеться лише шкодувати за черговим «варягом» та втраченими шансами, мовляв, «маємо те, що маємо».

Урок другий полягає в тому, що світ стає дедалі прагматичнішим. Якщо Китай ще 20–30 років тому сам потребував допомоги й торгував «ширпотребом», то зараз це країна з найбільш динамічною економікою світу й чи не найстабільнішою фінансовою системою з найпотужнішими валютними резервами. До того ж це найбільший торговельний партнер, інвестор і кредитор Євросоюзу. Партнером такої країни бути важко, бо вона є вибагливою до своїх потенційних друзів. Проте не скористатися можливостями (а важливо пам’ятати, що проблемних питань у наших відносинах немає) буде просто недалекоглядно.

І останній урок, хоча він, мабуть, найважливіший. Пріоритет, яким є вступ до ЄС, не змінинвся, він визначений законом. Але для досягнення його слід набрати привабливу для Євросоюзу і для самих себе форму. Розібрані економічно та політично партнери ЄС не так потрібні, як «фізично здорові». У взаємодії з Китаєм, як, до речі, і з деякими іншими новітніми глобальними гравцями (Туреччиною, Індією, Бразилією тощо), маємо на це значно більше шансів, аніж за традиційного розвитку зв’язків «совєтського типу» лише в рамках СНД та/або з Митним союзом. Україна має зробити себе привабливим партнером для Євросоюзу. Шлях досягнення цієї мети через широкомасштабну співпрацю з Пекіном та іншими потужними економічними партнерами нині виглядає найбільш прагматичним та ефективним.

Вперше опубліковано на сайті http://novaukraina.org