"Врожайні" рішення неврожайного уряду

Кажуть, що в сільськогосподарському виробництві є тільки дві проблеми: неврожай і врожай.

Неврожай супроводжується поганими погодними або іншими умовами, через це сільськогосподарські підприємства опиняються у достатньо плачевному стані, бо вкладені гроші не повертаються. Якщо ж зненацька врожай – тоді виникає перевиробництво, ціна на продукцію стрімко падає, і в такому випадку с/г підприємства також не отримують прибутків. Щось середнє між врожаєм і неврожаєм і є оптимальним для сільгоспвиробника.

 До 2014 року був продовжений пільговий режим оподаткування с/г виробництва: підприємці не сплачують ПДВ і податок на прибуток, але сплачують всі інші збори і податки до різних цільових фондів і місцевих бюджетів. Проте, очевидно, нинішньому урядові не сподобалося, що сільгоспвиробники сплачують не всі податки, і він вирішив дану концепцію змінити. Кабмін зробив два кроки, які перевели виробників с/г продукції у розряд підприємств, які платять до бюджету найбільший відсоток від свого валового виробництва.

 Сьогодні вважається нормальним, коли промисловий виробник платить податок на прибуток в межах  1% від обороту. Що ж роблять із сільгоспвиробником, аби «здерти» з нього платежі до бюджету? Перший удар по них відбувся в той час, коли зернотрейдерам перестали повертати ПДВ. Хочу наголосити, що у випадку, коли виробник самостійно експортує свою продукцію, ПДВ йому таки повертають. Питання в іншому – таке можуть собі дозволити лише величезні латифундисти, які мають 50 і більше тисяч гектарів землі. Той, хто має від 100 га до 5 тисяч га землі, не в змозі самотужки займатися експортом власної продукції, через це вимушений звертатися до зернотрейдерів. В уряді весь час кажуть, мовляв, ніхто сільгоспвиробників не чіпає, за них заплатять «жирні коти», тобто, зернотрейдери. Брехня суцільна! Ніхто ні за кого не платив і платити не збирається - зернотрейдери просто зменшили закупівельні ціни на зерно на суму невідшкодованого ПДВ. Безумовно, від таких дій ціни на зерно одразу впали і на внутрішньому ринку.

Але цього нинішньому Кабміну здалося замало. І в 2011 році вони ввели додаткове мито на експорт зерна, розмір якого сягає 5-7% від вартості зерна. Парадоксально, але виходить, що виробник промислової продукції платить лише 1%, а  сільгоспвиробник – 5-7%?!?

 Але й цим серце уряду не заспокоїлося. На початку я згадував 2 проблеми: врожай-неврожай. Міністерські чиновники створили третю: «якщо врожаю нема, ми його намалюємо». Адже декларації щодо врожаю-2011 у розмірі 50 млн тонн зерна ні з чим не стикуються. Це статистичні дані, і вони неначе правильні. Але чому їх не можна вважати достовірними? Річ у тім, що працівники сільського господарства, згадуючи комуністичні часи, намагаються показати, що вони господарюють краще, ніж насправді. Наприклад, в господарстві Х було засіяно озимими і ранніми яровими 1000 га, а врожайність склала 22-25 центнерів з гектару. Але йому наче незручно показати таку невисоку врожайність, тоді входить в дію таке поняття як «списання площ, які побиті градом, висохли, вимокли і т.д.». Після цього врожайність з гектару підвищується до 35-40 центнерів! А міністерство АПК рахує всі (не враховуючи списаних) посівні площі, які реально були засіяні, і множить на відкориговану  цифру по врожайності. Такі маніпуляції призводять  до зниження вартості продукції на ринку і  відкривають шлях до народження нових вітчизняних зернотрейдерів – фактично, пільговиків від властьімущих (наприклад, компанія «Хлібінвестбуд»), які хочуть за невисокими цінами отримувати зерно.

Це – ноу-хау сучасного уряду, і назва йому «Якщо врожаю нема, але вкрай потрібно, то ми його напишемо».

Наприклад, торік тонна фуражного зерна коштувала 1300-1350 грн. В цьому році ціна залишилася незмінною. Проте вартість міндобрив за поточний рік зросла на 50%, паливно-мастильних матеріалів – на 35%...

Цьогоріч невеликим сільськогосподарським підприємствам навряд чи можна чекати достойних прибутків. Бо сума валового доходу на 1 га складає близько 3400 грн. Але капіталовкладення в той же гектар разом з орендною платою, міндобривами, насінням, паливно-мастильними матеріалами складають близько 3 тисяч грн. Таким чином, ми отримуємо реальну рентабельність по різних підприємствах  від 10 до 15 %. Здавалося б, це непоганий відсоток. Але тільки на промислових підприємствах. Щодо села – це мізерна рентабельність, бо врожай буває лише раз на рік, а не щомісяця. Тому дрібним сільгоспвиробникам не те, щоб отримати суттєві прибутки, а вижити буде вкрай важко.

Загалом стратегія такого підходу  уряду зрозуміла: нинішній хід конем призводить до неплатоспроможності  дрібних і середніх землекористувачів з метою вибити їх з ринку майбутньої купівлі-продажу землі, яка передбачена законопроектом Кабінету Міністрів на 2012 рік.