Лівизна та москофільство суспільства - головна причина нашої тимчасової невдачі

Коли сусіди свідомо обрали ЄС, у нас голосували за соціалізм та повернення до Росії

Свято виходить якесь невеселе. І прибічники, і противники незалежності двадцятирічний шлях оцінюють в цілому негативно. Одні сумують, інші зловтішаються.  Останні клянуть саму ідею, перші - провину за невдачу цілком слушно покладають на політичну еліту.Політики, звичайно ж, неадекватно реагували на більшість суспільних запитів, але в умовах електоральної демократії вони все ж таки є значною мірою породженням ментальних стереотипів електорату.

Його Величність Виборець в 1991 році проголосував за абстрактну Україну, а якісний рішення зробив в 1994 році. На той момент більшість наших сусідів по соціалістичному концтабору свідомо рушили до НАТО та Єврсоюзу шляхом ліберальних економічних та політичних реформ. А що ж українці? Спочатку на парламентських виборах (березень) обрали комуно-соціалістичну Раду на чолі з тоді ще червоним як перестиглий кавун  Морозом. Згодом, влітку того ж року, голоснули за Кучму, який йшов до влади під гаслом повернення України до Росії. Добре, що Кучма не став виконувати свою передвиборчу програму щодо Росії, що, всупереч Морозу, він все таки створив хай і потворну, але все ж таки ринкову інфраструктуру. Але саме помилковий вибір 1994 року визначив на роки вперед топтання України на місці.