4 вересня 1985 року. Ми йшли до школи самі або вели туди своїх дітей.
А в цей час в концтаборі біля с. Кучино Пермської області вони вбивали Поета і Борця.
Кати досі живі. Отримують підвищенну пенсію. Живуть у великих відомчих квартирах в центрі наших міст, які безкоштовно приватизували в 90-ті.
Можливо, вони або їхні діти навіть займають високі посади в Україні, за яку Він боровся.
В Нього був гарний вірш, який, на жаль, досі не втратив актуальності:
Порідшала земна тужава твердь,
міський мурашник поточив планету.
Міліціонери, фізики, поети
вигадливо майструють власну смерть.
Протрухлий український материк
росте, як гриб. Вже навіть немовлятко
й те обіцяє стати нашим катом
і порубати віковий поріг,
дідівським вимшілий патріотизмом,
де зрідка тільки човгання чобіт
нагадує: іще існує світ
справіку заборонений, як схизма.
Ця твердь земна трухлявіє щодня,
а ми все визначаємось. До суті
доходимо. І, Господом забуті,
вітчизни просимо, як подання.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.