Погляд на російську мову, аж ніяк для мене не властивий

Що цементує націю

Останніми роками цікавлюся темою формування модерних націй. Сьогодні освіжив собі ключові думки з низки прочитаних книг: «Ентоні Сміт. «Культурні основи націй», Бенедикт Андерсон «Уявлені спільноти», Ернест Гелнер «Нації та націоналізм», Дітер Лангевіше «Нація, націоналізм, національна держав в Німеччині та Європі».

Ентоні Сміт аргументовано вчить нас, що спільні міфи й історичні спогади, рівно як і спільна масова культура є серед чинників, що формують націю.

Щось мені здається, що саме радянські міфи та «історичні спогади», а так само і сучасна російська масова культура є націєтворчими чинниками більшою мірою, ніж власне етнічно-українські – в процесі становлення та зміцнення української політичної нації. Останні притаманні Західній Україні та частково Центральній, в той час як радянські історичні міфи поширені повсюдно, крім Галичини та певною мірою Волині, а російська попса сприймається навіть в цих регіонах: кілька років тому спасу від неї не міг знайти на Шацьких озерах.

З українсько-етнічних найсильнішім є козацький міф. Саме на ньому формувався український націоналізм Шевченка, але цей міф залишається відносно чужим для Східної України.

Сталін, ніби полемізуючи з тезою про одну націю-дві мови, популяризованою Януковичем, писав, що може бути кілька націй, що говорять однією мовою, однак не може бути нації, яка б говорила двома. Сучасна українська нація спілкується саме двома мовами, і, згідно Сталіну, її не мало би існувати. Однак, теорію Сталіна зруйнували толерантні двомовні етнічні українці: на відміну від етнічних українських росіян, які говорять винятково російською, більшість етнічних українців практикують дві мови, і саме цим вони, самі того не усвідомлюючи, консервують російську як спільну мову двох мовних спільнот України: не лише «русскоязычных», але й українофонів.

Із цього жодним чином не випливає потреби проголосити російську мову другою державною. Навпаки, що очевиднішою виглядає необхідність державної підтримки української з метою досягнення її функціональної рівності з російською, в тому числі в в сенсі цементування української нації