Консорціум, або Україна оптом

Офіційні повідомлення російської і української сторін про газові переговори в підмосковній резиденції з промовистою назвою Завидово схожі своєю змістовною скупістю.

Банкова обмежилась сухим та беззмістовним "було досягнуто суттєвого прогресу" та перенесла увагу на жовтневе засідання Міждержавної україно-російської комісії.

Москва, в свою чергу, згадала лише, про те що між Віктором Януковичем і обома російськими президентами досягнуті "певні домовленості", які глава Газпрому пізніше назвав прогресом, уточнивши при цьому предмет - ставка транзиту газу.

Так би мовити, "туман яром". Лише згодом Микола Азаров дещо підняв завісу.

Просочуються навколо офіційні чутки про два варіанти. Перший - Україна знижує ціну на транзит до "собівартості". І в обмін отримує знижку на газ для житлово-комунальних потреб.

Другий, який озвучив сам Азаров: вже в листопаді буде підписана угода про створення газотранспортного консорціуму за участі України, Росії і ЄС.

Отже, ідея консорціуму ожила.

При цьому кидається в очі поспіх влади укласти угоду до початку опалювального і нового бюджетного сезону. Чим завершується такий демонстративне нагнітання ситуації Азаров мав би знати, як ніхто інший, адже ще кілька тижнів тому він сам розпікав досягнуті поспіхом Харківські домовленості. Квапливість помножена на "професіоналізм" уряду - це гарантія отримати найгірші переговорні умови з можливих. Крім того, прив‘язувати таке глобальне та стратегічне для держави питання, як доля газотранспортної системи, до банального бюджетного процесу, - річ явно не сумірна.

Натомість, російська сторона робить вигляд, що не в захваті від ідеї консорціуму. Мовляв, нам би всю ГТС, і одразу. Однак, це може бути лише гра "на публіку". Адже, чому б не порозважатись трохи коли на кону право базування флоту в Криму до 2042 року та українська ГТС - і усе це лише за право Україні отримати ціни на газ як у Німеччині.

За таких обставин та при повній закритості від українського суспільства «завидовських прогресивних домовленостей» консорціум може перетворитись в звичайну оптову торгівлю українськими стратегічними інтересами. І ось чому.

По-перше, консорціум має хоч якийсь сенс лише у випадку нарощування прокачування газу територією України та інвестицій в модернізацію. Що передбачає в тому числі й відмову Росії від Північного потоку, першу гілку якого на 27,5 млрд кубометрів газу вже запущено в дію. Чи є хоч один шанс для того, що цей проект, в який вкладено десятки мільярдів коштів і колосальні лобістські зусилля, буде згорнуто в процесі його відкриття?

По друге, створення консорціуму з управління ГТС означатиме поділ прибутків від його роботи на трьох (у випадку паритетної участі ЕС, що, доречі, мало вірогідно). Якщо нинішні прибутки від ГТС поділити на трьох, то що залишиться Україні?

По-третє, Росія за підсумками переговорів у Завидово говорить про те, що питанні ставки транзиту газу досягнутий суттєвий прогрес. Такими словами Росія може повідомляти лише про зниження ціни на транзит, що й було підтверджено Азаровим. А між тим, вартість газового транзиту територією України і так становить лише 2 долари для транзиту 1000 кубометрів газу на 100 км, що вдвічі нижче, ніж, приміром, у сусідній Словаччині і в 2-4 рази нижче, ніж у решті країн ЄС. Чи означає цей транзит на умовах собівартості і є тим самим прогресом - держава Україна транзитуватиме російський газ собі в збиток, у той час як приватні заводи олігархів отримуватимуть якусь знижку?

По-четверте, консорціум можна було б хоч якось виправдати, якби російський проект Південний потік становив справжню загрозу для України. Між тим, останнім часом скидається на те, що цей проект «згорнеться» без особливих жертв з боку Україну. Адже цей "потік" надто дорогий, транзит ним удвічі довший і відповідно, дорожчий. До того ж, він суперечить законодавству ЄС (Третьому енергопакету) та інтересам Туреччини. Крім того, нині позиції Росії ще більше підриваються конкуруючим проектом Транскаспійського газопроводу.

Як заявив єврокомісар з енергетики Гюнтер Еттінгера ні суперечки про розділ Каспійського моря, ні доводи екологів, ні Південний потік не допоможуть Кремлю зупинити будівництво Транскаспійського газопроводу. Це означає, що до всіх проблем в російського Південного потоку додалася проблема з конкурентом.

По-п’яте, при теоретичному створенні консорціуму необхідно чітко розуміти, хто буде його учасниками - сам ЄС, європейські країни чи просто європейські компанії. В останніх двох випадках європейська частка зможе легко перетікти в руки Кремля, і в результаті ми залишимось біля розбитого корита. Українська влада зобов’язана пам’ятати, Росія, нещодавно виступила за виключення з процесу Європейського союзу, започаткування консорціуму з пропорції 50/50. По суті, це означало б початок здачі ГТС України "білоруським шляхом". Що не може бути прийнятне за будь-яких умов. Нажаль, озвучені Азаровим нереальні строки підписання домовленостей щодо консорціуму є свідченням того, що Москва намагатиметься звести участь ЄС до зручного для неї формату, а Київ вкотре проковтне та сором’язливо відведе очі.

По-шосте,створення газотранспортного консорціуму означатиме, що Україна не зможе ним самостійно керувати. А отже, проекти з видобутку газу на території України зможуть залишитися "без труби", тобто без ключового засобу своєї реалізації.

По-сьоме, у Росії з 2015 року відбуватиметься вирівнювання зовнішніх і внутрішніх цін на газ, тобто будь-яка "знижка", яку сьогодні згодовують українцям прив‘язана до внутрішньоросійських цін, діятиме в кращому випадку якихось 3 роки.

І нарешті, будь-який наркоман підтвердить, що сидіти на голці – прямий шлях до деградації. Реалізація газотранспортного консорціуму майже напевне підірве зусилля України зі зниження енергозатратності своєї економіки, на яке знову "не вистачатиме коштів", а також економічно підважить проекти з видобутку сланцевого газу й шахтного метану, з тієї ж причини (адже такий видобуток значно дорожчий, ніж у «традиційного» газу). У результаті інші країни розвиватимуть проекти з енергоефективності, а держава платитиме за чергову "дозу" черговими шматками себе.

З огляду на усе це, а також на безліч інших гострих запитань, які залишаються без відповіді (чи матиме консорціум реальну можливість російських розробки газових родовищ, а не розвідки вічної мерзлоти, як виглядатимуть умови транзиту видобутого консорціумом газу російською територією і т.д.) Україні варто дуже критично поставитись до ідеї створення консорціуму, і буквально тисячу разів відміряти, перш ніж ухвалювати будь-які рішення. Тим більше, що час і прогрес грають на користь України, розширюючи можливості диверсифікації енергопостачання.

Але, знаючи нинішню владу та її мотиви, варто, сподіваючись на краще, готуватися до гіршого.

Сьогодні існує колосальна загроза, що ГТС України, довжиною 34 тисячі км, з унікальними не лише у Європі, але й у світі газосховищами буде назавжди втрачена для держави в обмін на тимчасові крохоборські «знижки» навіть не для країни, а для бізнесу пари-трійки олігархів, під ідіотським приводом «поспіху» у верстанні бюджету.