Про лідерів і лідерство

Переклад з англійської виступу на Ялтинській конференції YES

Шановні друзі і колеги,

Розумію, що зараз вечір суботи, остання сесія конференції… Тож почну виступ коротким анекдотом.

Вересень місяць. Бабине літо. Ранок. Мама намагається розбудити сина до школи – без варіантів. Друга спроба, третя – так само. Врешті-решт домовилися, що син назве дві причини, чому він не хоче йти до школи, а мама – дві причини, чому він повинен іти.

Син починає. Перше – усі учні ненавидять школу: там нецікаво, муштра, є багато інших речей, щоб насолоджуватися життям. Друге – усі вчителі так само ненавидять школу: учні вчитися не хочуть, батьків це не турбує…

Мама послухала і каже: «Маєш, синку, йти до школи. Бо, по-перше, тобі вже – 57, а по-друге, ти – директор школи. Якщо не підеш ти – ніхто не піде». 

Так от, ми з вами вчора лягли пізно, сьогодні, у суботу, прокинулися рано вранці, увесь день працювали – але на вечір таки маємо повну аудиторію.

Бо обговорюємо дуже важливі питання.

На цій сесії – про лідерів і лідерство.

Розумію, що немудро і невдячно для мене дискутувати з паном Кругманом, лауреатом Нобелівської премії з економіки. Тим не менше, не можу погодитися з його оцінкою причин і масштабів кризи, яка сьогодні постала перед людством.

Пан Кругман доводить, що пік економічної кризи вже позаду. А на моє переконання, криза ще навіть не почалася, усе попереду. Бо надто довго, десятиліттями, країни всього світу, включно, а точніше – починаючи з найбільш розвинутих економік, жили за рахунок майбутніх поколінь. Світ виявився набагато меншим, не таким великим, як ми собі його уявляли. Великі держави, крупні економіки, міцні потуги на перевірку виявилися і не такими великими, і не такими потужними.

На мій погляд, проблема лідерства полягає у тому, що в світі сьогодні немає лідерів, готових діяти на основі Правди і Довіри. Які би запровадили і розширювали цей простір – Простір Правди і Довіри.

Згадаймо, світ 30 років тому. Чи встояла би тоді нинішня економіка США? Ні, моментально Радянський Союз і Китай розчавили би її. А сьогодні американська економіка все ще на плаву, і не завдяки її силі чи патріотизму американців, а через взаємозалежність економік світу. Бо країни, представлені на цій конференції, сьогодні більше зацікавлені у стабільності долара США, ніж Президент Обама і американці. І це всім зрозуміло.

Європа. Я не бачу справжніх європейських лідерів, які могли би оцінити масштаби проблеми і дати чесну відповідь, не дбаючи про рейтинги партій чи про вибори. Тут ми насправді виходимо на межі демократії. І це питання не тільки для України, про що до мене говорив Віталій Кличко, але й для багатьох європейських інституцій і країн розвинутої демократії. Це справді дуже привабливо мати консенсусну систему прийняття рішень, однак – вона не працює, ні в Європейському союзі, ні в НАТО. Спробуймо дати чесну відповідь на гострі питання: Якою буде доля Єврозони? Як врегулювати економічну ситуацію в Греції, Італії, Іспанії? Яка перспектива воєнної операції НАТО в Афганістані?

Важко прийняти відповідальне рішення, але набагато важче – закріпити його в дії. І такі проблеми ми бачимо в усьому світі. На жаль, не бачимо лідерів, які могли би діяти відповідально.

Треба чесно визнати, що світові та регіональні організації виявилися неспроможними адекватно і відповідально контролювати ситуацію. Ні ООН, ні МВФ, ні Світовий Банк, ні Євросоюз, жодна. І це дуже серйозна проблема.

Україна в своєму розвитку наближається до точки, яку вчені називають точкою біфуркації, простими словами – до точки незворотності. Але й увесь світ наблизився до цієї точки.

Говорячи про Україну, як на мене, питання, підписувати чи не підписувати Угоду про асоціацію і зону вільної торгівлі України з ЄС, взагалі не є питанням. Для тих, хто мислить стратегічно і бачить ситуацію згори (з висоти польоту вертольота), абсолютно зрозуміло, що Угода має бути підписана. Бо це в інтересах і України, і Європейського союзу.

Адже альтернатива для України одна – іти під стіни Кремля. За такого сценарію важко говорити не лише про звільнення Тимошенко (це питання на конференції лунає постійно), але й про багато інших речей.

Для України курс на Європу – це стратегічний вибір на десятиліття вперед. Не Янукович почав ці переговори, і не він буде завершувати наш шлях до Європи. Ми в Україні маємо підвищувати стандарти життя до рівня європейських.

Просте питання: Чи зацікавлена Європа в тому, щоб Україна вступила до Євразійського економічного співтовариства, Ташкентського договору про колективну безпеку СНД і до Митного союзу? Ні, і це очевидно.

Розмова має бути відвертою. Адже ясно, навіть якби сьогодні Тимошенко не була за ґратами, все одно окремі європейські країни висловили би застереження щодо Угоди з Україною. І ми знаємо, про які країни йдеться. Чому? Через Росію.

Росія зараз веде війну проти України. Поки що на дипломатичному рівні, в інформаційному просторі, в торгівлі та енергетиці. Росія має багато інших важелів. І тиск з боку Росії буде посилюватися на фоні майбутніх виборів у РФ – парламентських (грудень місяць) і президентських (березень наступного року). Це вже ясно. І за таких обставин для європейців не подати Україні руки – саме Україні, а не Януковичу з його неправильними діями, мені це не зрозуміло. Адже рішення є очевидним. При тому, що лідери усіх опозиційних партій єдині у свої закликах до Європи, включно з Тимошенко, яка виклала це письмово у зверненні до лідерів Євросоюзу. Так в чому проблема?

Насправді Європейський Союз отримає набагато більше важелів впливу на керівництво України та українське суспільство, підписавши Угоду – на етапі підготовки до голосування у Європарламенті і парламентах країн-членів.

Наголошую, щодо необхідності підписання Угоди з Україною я сказав би те саме, навіть якби сам був за ґратами (стукаю по дереву).

Тепер про світові проблеми. У всьому світі ми бачимо прояви тероризму. Дуже серйозні природні катаклізми. Шукаємо шляхи, як протидіяти. Маємо визнати, що поряд із «золотим мільярдом» у світі мінімум 2,5 мільярди людей, які не мають елементарного – електроенергії, нормального водопостачання, їжі, взагалі нічого. І такий поділ завжди провокуватиме прояви тероризму або інші агресивні дії. Навіть війни. І не має значення, під якими прапорами за кольором буде ця агресія – національними, релігійними чи іншими. Бо в основі – кричуща несправедливість. Проблема існує, ми не спромоглися її вирішити. Однак повинні це зробити.

Тим не менше, ситуація не безнадійна. Більш досвідчені люди (не хочу говорити, старші за віком) добре пам’ятають події початку і середини 80-х років минулого століття. Тривала рецесія у Європі. Енергетична криза. Два блоки у стані ворожнечі. Десятки локальних війн у різних куточках світу. Протистояння у Європі щодо розміщення ядерних ракет середньої дальності. Армійський корпус Фіделя Кастро «подорожує» Африкою, створюючи проблеми в різних країнах континенту. Жорстке протистояння між Західним блоком і Радянським Союзом і гонка озброєнь виснажують обидві сторони, відволікають величезні ресурси, які можна було б спрямувати на інші цілі…

Гостро постала потреба в лідерах, адекватних і відповідальних, і такі лідери з’явилися. Маємо подякувати лідерам того часу – Маргарет Тетчер, Рональду Рейгану, Михайлу Горбачову, Гельмуту Колю. Вони проявили відповідальність, приймали дуже непрості рішення, діяли рішуче, при тому менше дбали про свою власну політичну долю. І вони врятували світ, який був дуже близький до реальної війни, справжньої катастрофи.

Вірю, що і ми зможемо впоратися зі складною, кризовою ситуацією. Нагальна потреба в лідерах має підняти догори людей, які є справжніми лідерами.

Бо лідери партій не завжди є справжніми лідерами, так само як і керівники держав.  

Приміром, учора і сьогодні ми чули виступи Президента і прем’єр-міністра України. Тема доповіді прем’єра – «Східна Європа: роль і місце України». А про що він говорив? Попередники, звинувачення на адресу опозиції, а ще про пару транспортних розв’язок і мостів, збудованих Урядом?! На противагу, на тій же сесії прем'єр Молдови, міністр закордонних справ Польщі і комісар Євросоюзу говорили про справді важливі регіональні проблеми. Це до питання лідерства і відповідальності людей, від яких очікують відповідальних дій.

І тут ми знову виходимо на межі чи обмеження демократії. Тому що бачимо, як демократичні вибори у багатьох випадках – і не тільки в Україні, а в усьому світі – піднімають догори не завжди найбільш здібних і відповідальних людей, людей зі стратегічним баченням, які можуть створити (відновити) отой Простір Правди і Довіри.

Я вірю, що такі лідери з'являться.

Дякую Вам за увагу.

Також дивіться відеозапис виступу.