Чи чекати з "фронту" змін?

"Влада сьогодні зацікавлена в розколі опозиції"

Чому з’їзд Фронту Змін проходив у закритому режимі? Що означає мінімальна кількість міліції на Мітингу Україна проти Януковича!? Про це й інше вчора поспілкувалися із газетою День. Результат нашої розмови читайте нижче.

— Останнім часом в Україні вже стало традицією, що всі опозиційні акції супроводжуються великою кількістю представників правоохоронних органів. Минулого вівторка під час акцій «чорнобильців» на одного мітингувальника було мало не десять беркутівців. А мітинг «Фронту Змін» у суботу, попри те, що був досить чисельним, просто вразив зовсім невеликою кількістю міліції. Чим ви це поясните?

— Насправді, попередньо нам обіцяли і Калашнікова, і міліцію, і все, що завгодно, чим влада могла б убезпечитися. І ми готувалися саме до такого розвитку подій.

Напередодні мітингу була розгорнута брудна кампанія, що мала на меті дискредитувати наше зібрання. До речі, заяви Чечетова та оголошення про платний мітинг, розклеєні в студентському містечку, з тієї ж опери.

Силовий варіант також не виключався, про що свідчать зосереджені, за нашою інформацією, по периметру Михайлівської площі кілька тисяч бійців «Беркуту» й автозаки, які лише чекали команди.

Але, вочевидь, в останній момент влада відмовилася від цих планів. Думаю, причин цього декілька. Насамперед, важливу роль у цьому зіграло місце нашого зібрання — мітинг відбувався на Михайлівській площі. На цю площу виходять вікна двох готелів — Hyatt та Intercontinental. Напередодні мітингу в Києві проходило жеребкування Євро-2012, і в цих двох готелях поселилися високоповажні гості з Європи. Влада не надто хотіла зганьбитися перед ними безглуздою «поліцейщиною» та вкотре продемонструвати печерні методи боротьби з опонентами.

Крім того, влада не вірила в те, що без грошей можна зібрати таку кількість людей.

Та й напередодні саміту Україна-ЄС, враховуючи велику кількість присутніх на мітингу незалежних журналістів, влада не ризикнула під камерами, та ще й у прямому ефірі розганяти мітингувальників. Це могло би поставити остаточний хрест на майбутній угоді з ЄС.

— Днями в Партії регіонів Яценюка назвали «конструктивним опозиціонером», Михайло Чечетов зробив іще кілька компліментів йому та навіть не виключив, що Арсеній Петрович може мати ексклюзивну інформацію з Банкової. Що це за загравання такі? Не поясните?

— Це нехай Чечетов пояснює. Не думаю, що в Україні знайдеться хоча б кілька розсудливих людей, які сприймають сказане цим «деятелем» всерйоз. Я навіть не переконаний, що він сам розуміє, про що каже. Прийшла рознарядка говорити — ось і говорить.

— Щодо останніх кадрових змін у складі ради партії. Чимало виборців покладали надії на «Фронт Змін», зокрема, й через те, що ви позиціонували себе як партію нових людей. Поява у складі ради партії Миколи Мартиненка змінює ваш імідж.

— Ознайомившись із списком членів ради, ви можете легко переконатися, що поява в складі ради таких досвідчених політиків, як Микола Мартиненко та Леонід Сергієчко, поповнює команду досвідом та не змінює суті — ми використовуватимемо той кращий кадровий потенціал, який існує в країні. В складі ради партії 36 осіб. Більшість становлять керівники обласних партійних осередків, а також члени партії, відповідальні за розбудову конкретних напрямків партійної діяльності (освіта, оборона, медицина), та керівництво партії.

— Минулого тижня резонанс викликала заява Арсенія Яценюка, що, мовляв, ті політичні сили, які не входять до Комітету опору диктатурі, «з Януковичем». Це обурило не тільки лідерів тих сил, які не входять до КОДу, але й ваших партнерів по Комітету: мовляв, не можна так радикально «відрізати» потенційних партнерів від співпраці. Можливо, Арсеній Петрович і справді надто різко висловився?

— Треба чітко усвідомити — влада сьогодні зацікавлена в розколі опозиції. Причина очевидна — єдина згуртована опозиція гарантовано виграє парламентські вибори 2012 року і змістить Партію регіонів. Розрахунок робиться на те, щоб через окремих ображених політиків із рейтингом на межі похибки розгорнути інформаційну кампанію, яке компрометує саму ідею єдиної опозиції. Зверніть увагу, як жваво провладні медіа ретранслюють істерики таких політиків, надаючи їм ефіри та друкові площини. Арсеній Яценюк назвав речі своїми іменами, й навіть якщо це комусь не сподобалось, це не змінює суті — сьогодні опозиції потрібно сідати та домовлятися про взаємне непоборення, спільну платформу, єдиний список кандидатів по мажоритарних округах та узгоджені дії. Той, хто працює проти цього, працює на владу.

КОД тиждень тому визначився — на вибори необхідно йти широким фронтом. Як буде виглядати співпраця в деталях, повинна напрацювати робоча група. Ті, хто хотів вийти з Комітету опору диктатурі, вийшли. І на цьому треба поставити крапку та рухатися далі.

— В минулий понеділок КОД домовився про створення робочої групи з формування єдиного списку від опозиції. На якому етапі ця робота?

— Йде активна робота — визначено порядок денний, сформовано підгрупи, які сьогодні напрацьовують питання спільної платформи, принципи розподілів, критерії відбору, організаційні питання діяльності виборчих комісій. Іде діалог із членами КОДу. Сподіваюся, невдовзі КОД розглядатиме напрацьовані пропозиції.

Час у нас є. Роботи вистачає. Ми хочемо добитися, щоб нашою командою була вся країна. Сьогодні країна розділена не на регіони, а на владу і народ. Тому нинішня влада мимоволі сприяє об’єднанню країни — проти себе.

— У зв’язку з подіями минулого тижня в Донецьку та й іншими соціальними протестами опозиційні політичні лідери заявляли, що настав час для відставки уряду Азарова. І хоча в Партії регіонів наразі про відставку Кабміну не йдеться, припустімо, що це питання справді розглядається. Що це змінить? Адже наступний уряд теж буде формувати Адміністрація Президента...

— З відставкою уряду Азарова запізнились щонайменше на рік. «Фронт Змін» вимагав відправити уряд у відставку ще в березні. Цей уряд категорично не здатен проводити осмислену політику. Єдине, чим він займається — це затикає дірки, переважно у власних кишенях. Там нема реформаторів, нема реформ. Ціна його реформам — нуль, а точніше — від’ємні величини на шкоду країні. Тому його відставка вже означатиме певну якісну зміну та хоча б мінімальну відповідальність влади. Крім того, ми впевнені, розкриється чимало цікавих схем.

Але сьогодні важливо зрозуміти — всю повноту відповідальності за стан у країні несе президент України Віктор Янукович. Усі важелі впливу: залежність парламенту, підпорядкованість виконавчої влади, залежність судової гілки, силовий блок, місцеві адміністрації — все сьогодні замикається на Адміністрації Президента. Саме там знаходиться центр ухвалення рішень. І саме там має концентруватися відповідальність. Тому на часі ставити питання не лише про відставку уряду , але й про відставку президента Януковича.

— В Україні вже понад рік тривають соціальні протести, більш чи менш чисельні, проте вони — як естафета: не встигає затихнути один, як розпочинається інший. Здається, що протестувальникам просто не вистачає адекватного лідера, який би зміг акумулювати їх вимоги. Чим не благодатне поле для опозиційних лідерів? Але складається враження, що по-справжньому намагається стати на чолі протестних рухів тільки Наталя Королевська... Чим ви це поясните? Люди зовсім втратили довіру до будь-яких політиків, чи політики не надто активні в підтримці протестів?

— Так, люди втратили довіру до політиків. «Політик», а особливо «депутат», нині звучить як лайка. Але це не означає, що ми нині повинні миритися з таким станом, із тим, що нас незаслужено можуть забруднити тим же за чужі гріхи. Нам треба крок за кроком відновлювати довіру людей, а насамперед — віру людей у самих себе, у свої сили, у свою країну. Лідери опозиції не призначаються, а натомість доводять своє лідерство ефективністю своїх дій. Тому якесь формальне призначення лідера могло би мати наслідком стримування ініціативи. Ми хочемо побачити (і продемонструвати), на що кожен здатен. А народ оцінить і сам природнім чином об’єднається навколо того, кого обере. Зрештою, зараз опозиції й ділити нічого, крім відповідальності та місця «в лавах».

Пригадую, що перед помаранчевою революцією 61% українців вважали, що Україна рухається в неправильному напрямку. Це був десятий рік правління президента Кучми. За два роки правління президента Януковича понад 70% українців уважають, що країна рухається не туди. А отже, Янукович за два роки пройшов той шлях, який Кучма проходив за 10 років. Недовго залишилося. Будь-які протести повинні мати чіткі, зрозумілі, а головне — ефективні для суспільства політичні наслідки. Для того, щоб соціальний протест став ефективним, він має стати політично впорядкованим. Це повинні усвідомити як політики, так і люди. Ми до цього готові. Переконаний, кількість протестів неодмінно дасть нову якість суспільного спротиву.

— Вибори до російської Держдуми цими вихідними продемонстрували неготовність російського суспільства до змін. І справа навіть не в порушеннях під час виборчого процесу. Дані всіх екзит-полів показали, що опозиційні партії не долають 7-відсотковий бар’єр. Чи є запит на зміни в українському суспільстві?

— Запит є, і це очевидно. Навіть наша суботня акція, яка зібрала разом 10 тис. людей та понад 1 млн підписів українців, котрі не боялися сказати Януковичу в обличчя «проти», — чергове свідчення того, що країна закипає.

Щодо російських виборів, то принципова відмінність Росії від України в тому, що в Росії владу, при чому будь-яку, підтримують 60—70% населення, в Україні — заледве 15%.

Цілком можливо, що влада в Україні з заздрістю подивиться, як у Росії вийшло все «гламурненько», та й забуде, що Україна — не Росія, і спробує повторити свої помилки 2004 року. Запобігти цьому зможуть лише злагоджена діяльність опозиції й активна позиція кожного українця. Апатія та зневіра — це те, що підгодовує владу та дозволяє їм і далі нищити країну.