Нас вчили цьому в школі, в інституті, на курсах водіїв, але що ми знаємо?
Як співорганізатор акції для українських школярів «Я
можу врятувати життя!», я сам був слухачем цього навчання. Фактично учнем. Бо
виявилось, що багато чого я забув, а багато чого й не знав. І не я один. Того
дня зі мною в компанії були вчителі і навіть шкільна медсестра.
Нас вчили цьому в школі, в інституті, на курсах
водіїв, але що ми знаємо? Перевірив на друзях, людях поважних і навіть
дотичних до медицини. Не всі знали, що роблячи штучну вентиляцію легенів, простіше
«дихання рот у рот», треба стежити чи здіймається грудна клітина – якщо так, то
повітря проходить, якщо ні, то всі зусилля рятівника марні. Або, скажімо, ще зі
школи пам’ятаємо, що при кровотечі джгут накладають вище рани. Виявляється, не
просто вище, а на стегні, якщо це нога, або на передпліччі, якщо рука, інакше
кров усе одно йтиме. Це лише пара прикладів.
Вразило те, що підлітків навчання щиро зацікавило. Я й
не сподівався, що десятикласники так пильно стежитимуть за інструкторами,
повторюватимуть їхні дії і рватимуться до манекенів, щоб зробити їм штучне
дихання та непрямий масаж серця. І це найцінніше – навички. Все, що почули,
повторили руками – перев’язували руки й ноги манекенам, надавали їм допомогу
при зупинці серця, рятували один одного від удушшя. А що ми, дорослі, вміємо,
навіть якщо теоретично знаємо?
Показовим виявився інтерес журналістів. Саме
журналістка першою взялась до манекена, коли інструктори проводили показовий
майстер-клас під час фіналу навчання – змагань між школярами. Тепер плануємо провести
в лютому таке ж навчання ще й для журналістів. Не лише тому, що їхня професія
одна з найризикованіших, а й для того, щоб дорослих, які можуть врятувати життя,
теж було більше.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.