Країна на замку, або Сакоку Віктора Федоровича

Україну впевнено ведуть до повної ізоляції.

Одним з пріоритетів, які визначив в своїй передвиборчій програмі Віктор Янукович, було залучення до України прямих іноземних інвестицій.

На відміну від інших своїх обіцянок, від цієї він після виборів не відмовився. Більш того, навіть створив для її реалізації окрему урядову структуру з гучною назвою – Державне агенство з інвестицій та національних проектів, яке очолив сумновідомий депутат Владислав Каськів.

За більше, ніж рік свого існування Агенство освоїло декілька мільярдів гривень, проте єдиним реальним результатом його діяльності стала низка корупційних скандалів і жодної реальної інвестиції.

Не допомогли ні сотні мільйонів гривень, нібито витрачених на просування інвестиційної привабливості України за кордоном, ні особисті прохання Януковича до інвесторів “умикнути” Україну, ні навіть його спроби заманити їх роздягненими українськими жінками. 

Можливо у пана Каськіва надто кисле обличчя, і йому, словами Харківського мера Генадія Адольфовича Кернеса, “с таким лицом никто денег не даст”? Чи на заваді добробуту та процвітанню знову стоїть ув’язнена Качанівської колонії?

Можна багато говорити про нелегку спадщину, яка дісталась Віктору Федоровичу від попередніх урядів, однак для об’єктивності варто зазначити декілька моментів.

По-перше, абсолютна більшість попередніх урядів – це уряди самого Віктора Федоровича або членів його команди. Навіть в період, так званої, “помаранчевої відлиги” його політична сила з вересня 2005-го по грудень 2007-го була при владі. 

По-друге, ефективність роботи останнього уряду високо оціннють не лише місцеві експерти, яких Банкова не втомлюється звинувачувати в заангажованості, але й їхні закордонні колеги. За два останні роки Україна суттєво втратила позиції в більшості міжнародних економічних рейтингів. 

Більш того, вперше за всю історію Україна ввійшла до десяти найгірших економік світу за версією Forbes, в якому посіла почесне 4-ме місце. В десятку, з дещо кращими показниками, ніж в нашої держави, також входять Свазіленд, Нікарагуа та Киргистан.

Ситуація катастрофічна, і очільники владної партії не можуть цього не бачити. Відсутність з їхнього боку будь-якої реакції на фактичний провал інвестиційної політики свідчить про єдине. Вони свідомо обрали курс на максимальну ізоляцію. Не лише дипломатичну, але й економічну.

Ні, звичайно мова не йде про ембарго, або фізичне закриття кордонів. Просто створюються такі умови, за яких жоден цивілізований бізнес в Україні не з’явиться. А отже, в політиці та економіці беззастережно буде зберігатись існуюча сьогодні монополія. А це означає, що можна буде далі за копійки експлуатувати природні ресурси та безкарно пиляти державний та місцеві бюджети. Не переймаючись тим, що який небудь Shell або Exxon Mobil, захищаючи свої активи, буде змушений почати підтримувати опозицію.

Можливо, в далекому 1641 році cьогун Токугава, приймаючи рішення про закриття Японії  від зовнішнього світу, теж керувався подібною логікою. Однак результатом такої ізоляції стало повне зупинення будь-якого розвитку Японії. Коли в 1853-му році до берегів Канагави підійшли “чорні кораблі” командора Перрі, це була відстала середньовічна країна, яка була не здатна до адекватного мілітарного спротиву або господарської конкуренції.

Усвідомивши хибнісь попередньої політики, Японія розпочала агресивну індустріалізацію з метою досяти рівня провідних країн світу. Всього через тридцять років вона виграла війну з Китаєм, а в 1905 році нанесла поразку величезній Російській Імперії.

Японці довели, що починати ніколи не пізно. А отже свій цивілізаційний шанс має і Україна.

Проте дуже хочеться, щоб в нашому випадку обійшлось без іноземних військових ескадр.